![Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/8/4/7/shlyah-bogomola-imperator-poveni-romani-download.jpg)
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
- Автор: Ешкилев Владимир Львович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6885-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
— Ось тут ще тридцять років тому стояло опудало мартихора, але міль його доконала. Зберігся лише хвіст, який я поклав у соляний розчин. Це було, зрозуміло, не найкраще з можливих рішень, але мене виправдовує відсутність спеціальної музейної освіти. Я ж був призначений на цю посаду тимчасово.
Вони проминули почорнілі різьблені двері й увійшли до меншої зали. Анемподест полегшено зітхнув, не побачивши на плафоні павутиння. Скляні скрині стояли тут щільно і підсвічувалися блакитними світильниками. Їхнє замогильне палахкотіння вихоплювало з надр саркофагів шипасті хвости, роззявлені пащі, настовбурчені штрикала та гребені різноманітних монстрів.
— Ти питав про алярмічного порскача? Ось він. — Ключар підвів прочанина до невеликої призми, зробленої з товстих скляних пластин. — На перший погляд — звичайнісінька мирна нутрія, Pile reburrus, але з прихованою бомбою у стравоході. Порскачів тепер надмірно розвелося у північних лісах… Кажуть, під час шлюбних ігрищ їх щоночі бабахкає до десятка… До речі, он там, — Гімнософіст показав на сусідній саркофаг, — мумія василиска, біля якої нас повинна була чекати шановна панна Дефлорація.
— Може, затрималась? — припустив учень авви Макарія.
— Шляхи жінок захаращені хижістю й затримливі, як зимові примхи чересел підстаркуватого содоміта! — виголосив адепт Порожнечі.
Аби утриматися від сміху (ге-ге, «зимові примхи чересел»!), прочанин примусив себе згадати про Боягуза у сусідній залі. Тепер він остаточно переконався, що тутешній Деміург нафаршував пам’ять мешканців Опадла принагідними висловами з репертуару мандрівних комедіантів. Йому навіть здалося, що він упізнає важкуватий стиль і велемовність Яна Цапрака, автора безсоромних міньйонів «Розбещення Фріни» і «Порнай»[145], які показував львівському людові вертеп черевомовця Джованні Пукко. Тепер Деміург Опадла уявився Анемподестові старим злодійкуватим блазнем, на штиб Кінського Каштана. «Не дивно, — подумав прочанин, — що Передвічний Ворог знущається над цим недолугим творителем, посилаючи у його зелений світ полчища чорних потвор!»
Подумки повторюючи Ісусову молитву, Анемподест продовжив вивчення колекції.
Василіск виявився достеменно таким, як описував його «Бестіарій» Себастіана Пфульція, читаний Анемподестом у Львівському скрипторії отців-бернардинів. Блискучий зміїний хвіст зберігся набагато краще за вкрите пір’ячком тільце. Зубатий дзьоб викришився. Одна з лапок була замінена патичком.
— Цій мумії вже півтисячі років, — прокоментував ключар. — Я замовляв у мисливців нового василіска, але степи тепер недоступні навіть для небуденних Розвідників, а у передгір’ях ці тваринки не живуть. Років шістдесят тому біля річки Днакріса бачили зграю дрібних василісків, але вполювати не змогли жодного. Що вже казати про драконів!.. Це ж сором: у Музеї немає жодного опудала дракона, жодної драконячої мумії. І вже, певно, ніколи не буде…
— А це хто? — перервав Шун’яту Анемподест, зупиняючись біля скрині з потворою, що нагадувала хвостату черепаху.
— Скутулія, себто, за визначенням отців-класифікаторів, Torpedo scutulatus, — неохоче повернувся до екскурсивної конкретики Гімнософіст. — Так було названо болотяного монстра з електричним штрикалом, найближчого родича страховиська, яке стало причиною загибелі Стратега Півдня Силістера Хороброго у вісімдесят шостому році від падіння Древньої Імперії. У тризновій баладі ще й нині оспівують бій Силістера з велетенською скутулією:
— …А що у тій скрині? — Учень авви Макарія не дав ключареві повправлятися у старовинному піснярстві й попрямував до скляної сфери з черговою химерою усередині. Істота розміром і будовою тіла нагадувала кота, але мала гак на пласкому хвості і кажанячі крила.
— Карликова мантикора, або ж Panterodonto minimus, — буркнув Шун'ята. Від роздратування він ще більше уподібнився Білому Паяцові: бліді плями вкрили чоло і щоки, а брови задерлись «дашком», віншуючи страдницьку гримасу.
— Не ображайтеся, друже Петре, — Анемподест створив примирливий школярський жест, котрим київські братчики мавпували благословення отця-ректора. Він хотів покласти руку на плече Гімнософіста, але стримався. Йому на мить здалося що від доторку ключар розсядеться на трухло, наче спорохнявіла лялька. Прочанина пересмикнуло, і він сказав:
145
Ц а п р а к (за іншою версією — Цамблак) Ян Модестіан (1588—1654) — автор еротичних п’єс, постановник перформенсів та інсценізацій, родом з Констанци. Переслідувався Зальцбурзьким архієпископом Бриттером фон Файндберґом, звинувачувався у педофілії, чаклунстві, публічних непристойностях, організації лотереї та сповідуванні заборонених інквізицією доктрин розенкрейцерів і «Веселої Науки». Одинадцять років провів у в’язницях за вироком Імперського Трибуналу. У 1623 році інсталював у родовому замкуРакоці еротичну п’єсу «Порнай», де вперше в історії європейського театру було публічно показано лесбійський акт Сафо та Мнасідіки. Сафо у цій виставі грала співачка і танцюристка Марія Ватаді, коханка (послідовно) князя Дьйордя Ракоці, імперського генералісимуса Валанштайна і конфідентки Людовіка Тринадцятого віконтеси Одилії делла Ґреві де Монфор, Мнасідіку — дочка єресіарха Шломо Мартінеса Роземілія Мартінес-Нагаєцька.