Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]

У цю мить до хати повернулися осавули з Кінським Каштаном. Костоголовий притискав до грудей щурячу криївку і препотішно глипав очима. Отаман розреготався:

— А ось і батечко нашої красуні! Чи навчив ти своє дітисько грати у кості?..

— Чи можу розпочати лікування? — запитав у відповідь комедіант, швидко й підозріло оглядаючи Журавича і козаків.

Приблуда одразу спохмурнів. Він згадав про непритомну Гелену, згадав останні слова її, і хміль темною хвилею відступив від його очей. «Якась нечиста сила примножує нині зло, хтось зурочив мене, чорним словом прокляв грішну козацьку душу», — визначив він і заскреготав зубами. Каштан зауважив бліді плями на скронях отамана.

— Так, — сказав той, відганяючи напад злобливих думок. — Лікуй нашу гостю, забродо. Он там, на ліжнику. І напніть завісу, аби не уводити у спокусу православних. Зніміть образа. І вікно зачиніть… Дивись, Лушпаче, аби цей нехрист лікував правильно і не зашкодив Гелені, бо усіх зарубаю… А ми тут з ласки Божої будемо робити справедливість.

Доки осавули переносили непритомну шляхтянку і напинали завісу, Приблуда поклав на стіл лаковану дошку, гральні кубики і пивну гальбу. Війт і дочка костоголового підійшли до столу. Отаман поклав кубики у гальбу, розкрутив її, потім поставив на дошку догори денцем.

— Отак будете робити. Кожен по черзі. Зрозуміло?

Нікта кивнула. Війт притиснув руки до живота і щось пробурмотів.

— Га? — перепитав отаман. — Не чую тебе, виборний чоловіче…

— Та’, — підтвердив той. — Важко не зрозуміт’ тебе, сотнику, ой важко….