Студії з української етнографії та антропології

риба в морі, а засурмить до третьої — зрадуються всі люде на землі». В ин-шій колядці співають про коня з золотою гривою та срібними копитами; копита його «кремінь лупають, церкву мурують, мурують її з трьома верхо-ма, двома віконці: в одно віконце сонце сходить, в друге віконце — місяць заходить...» Ще одна колядка, яка має численні варіянти, оповідає про молодого Іванка: з великим військом вирушає Іванко брати місто (Львів. Кам'янець, Вишгород тошо), щоб здобути собі дівчину—молоду. Таким самим характером визначаються й щедрівки, що їх співають з Нового року та які мають в собі побажання врожаю на майбутнє літо. Але найяскравішим щодо останнього є звичай засівання: хлопчики иа Новий рік, як встане сонце, ідуть по хатах та обсипають усіх збіжжям, промовляючи: «Роди, Боже, жито, пшеницю, всяку пашницю, на щастя, на здоров'я, на нове літо». Але ще краще висловлює те саме посипальна пісня: «Ходить Ілля на весілля, носить тугу житяную: де замахне, жито росте... Роди, Боже, жито, пшеницю...» тощо.

Дуже можливо, що ці останні обряди перенесено на початок Нового суспільного року, І січня, з березня, коли святкували Новий рік давніше. Наприкінці березня та в квітні святкують уже й Великдень, що поділяє свій соняшний характер з днем святого Юрія, 23 квітня. Вже за тиждень до Великодня, у Вербну неділю, хлопці рано приносять з церкви вербу та б'ють нею усіх присутніх, особливо тих, що сплять ще, примовляючи: «Не я б’ю, верба б’є, за тиждень — Великдень. Будь здоров, як вода, а зелений, як верба, а багатий, як земля». На Великдень, згідно з загальнопоширеним повір’ям, сонце грає, цебто в час свого сходу то здіймається, то спускається за обрій; тому багато є людей, особливо дітей, що дбають не проспати цієї хвилиии. А після розговін кожний хазяїн клопочеться вилізти на дзвіницю та подзвонити, щоб мати добрий урожай гречки. Ритуальні страви на Україні на Великдень становлять: паски, цебто круглий пшеничний хліб, печене порося, ковбаса, сир та особливо крашанки, цебто обарвлені яйця ріжних барв, особливо червоні, ці яйця не мають безпосереднього христіянського характеру, але зв'язані з ним певними переказами При взаємних поздоровленнях обмінюються крашанками, але ще частіше писанками, що мають особливий етнографічний »інтерес як способом свого прнготовання, так і візерунками, якими вони розмальовані Розмальовування цих яєць робиться способом, що його вживають на півдні Індії, а особливо на островах Зондського архнпелагу, щоб робити візерунки на тканинах, а саме: на ті місця, що мають лишитись небарвлені та не підлягають подвійному обарв-ленню, наводять розтоплений віск, а потім ті речі, що їх хтять фарбувати, кладуть послідовно в ріжні фарби. Для наведення воску вживають дуже примітивний прилад: це невеличка паличка, що до її розщепленого кінця вставлено маленьку рурочку, скрученнй шматок бляхи чи тонкої аркушевої міді. Цю рурочку майстериця вмочує в розтоплений віск в маленькому горщичку й потім «пише> нею на яйці. В ріжних місцевостях України писанки мають свій особливий характер, що в цілому відповідає тому, що мн бачили вже на вишивках тощо, а саме: у північній смузі писанки одзначаються бідністю обарвлення (червона барва на білій) та геометричним візерунком, у середній смузі — візерунок переважно рослинний та яскравіший; а в пів денній смузі писанки відзначаються видатною поліхромією та ріжнома-нітністю малюнка, часто дуже архаїчного, що нагадує за перші століття христіянства, як наприклад, малюнок рибн (анаграма Христа), півників, церков, а особливо грецького хреста у безлічі варіяцій. що зустрічаються переважно у гуцулів.

Великодні свята закінчуються поминанням мертвих молитвами і головним чином ритуальною тризною «на гробках». В могильні гробки закопують яйця та шкаралущу од з’їджених яєць, кості з'їджених тварин, свячену сіль тощо; виливають потім на могилу чарку горілки, примовляючи: «їжте, пийте і нас, грішних, споминайте». Часом цокають крашанками об могильний хрест, надбивають їх. а потім віддають старцям. Крім того, в деяких місцевостях існує ще звичай обносити шкаралущу великодніх яєць на річку та пускати її по воді, в певній надії, шо вона попливе до далекої країни, де живуть рахма-ни (брахмани, цебто Індуси), які не знають, коли настає Великдень, та святкують його тоді, коли до них припливе шкаралуща крашанок з України (Рахманський Великдень).

Напередодні Юрія (23 квітня), що його свято належить також до со-няшного культу, у деяких місцевостях лагодять Лялю. Вибравши найкращу серед себе, дівчата оздобляють II шию, груди, руки й ноги ріжним зіллям, а на голову вдягають вінок з квітів. У такому вбранню садовлять її на дернову лавку, куди ставлять також глечик з молоком, сир, масло тощо, а до ніг кладуть кілька вінків з свіжого зілля. Потім навкруги цієї Лялі починають коловий танок, що йде в супроводі пісень. Нарешті і частуються, а Ляля роздає вінки всім присутнім. Де-не-де вінки несуть до води, ставлять на них запалені свічки та пускають їх за водою.