Пригоди Шерлока Холмса. Том I

— Але як ви змогли розгадати їхній задум?

— Якби в домі були жінки, я підозрював би звичайнісіньку інтрижку. Але жінок там немає, справа господаря — дрібна, та й у домі немає нічого такого, що потребувало б серйозних приготувань. Отже, це мало бути щось поза домом. Але що саме? Я згадав про захоплення помічника фотографією, про те, що він без кінця шастає в підвал. Підвал! Ось ключ до цієї заплутаної справи. Я дещо спитав про цього таємничого помічника й побачив, що маю справу з найбільш наполегливим і відчайдушним лондонським злочинцем. Він щось робив у підвалі, — щось таке, що забирало в нього щодня багато часу, і так поспіль два місяці. Що ж то могло бути? Гадаю, лише одне — підкоп до якогось іншого будинку.

Ось яких висновків я дійшов, перш ніж ми відвідали місце тих подій. Ви були здивовані, коли я стукав ціпком по бруківці. А я лише хотів дізнатися, куди той підкоп веде — чи перед будинок, чи позад нього. Спереду підкопу не було. Тоді я подзвонив до каси, і, як я й сподівався, мені відчинив помічник. У нас із ним уже бували сутички, проте в обличчя ми ніколи один одного не бачили. Та й цього разу я на його обличчя не дивився. Я хотів побачити його коліна. Ви й самі, напевно, помітили, які в нього були брудні, пом’яті й потерті на колінах штани. Отже, він увесь цей час копав землю. Зоставалося з’ясувати, куди веде його підкоп. Я звернув за ріг, побачив Сіті, вивіску Міського й Приміського банку і зрозумів, що розв’язав цю загадку. Коли після концерту ви поїхали додому, я подався до Скотленд-Ярду й до голови правління банку; наслідки ви побачили самі.

— А як ви дізналися, що пограбування заплановане саме цієї ночі? — спитав я.

— Коли вони зачинили контору своєї Спілки, це означало, що їх більше не турбує, чи містер Джейбз Вільсон удома, чи ні, — їхній підкоп був готовий. Звичайно, гаяти часу вони не могли, адже хтось міг побачити підкоп чи перевезти золото в якесь інше місце. Субота видалася їм найзручнішим днем, бо вони мали б іще два дні на втечу. З усього було зрозуміло, що це має статися найближчої ночі.

— Ваші міркування бездоганні! — вигукнув я в щирому захваті. — Такий довгий ланцюг висновків, і кожна ланка — чистісінька правда!

— Це врятувало мене від нудьги, — відповів він, позіхаючи. — На жаль, я відчуваю, що вона знову змагає мене! Моє життя — самі лише зусилля врятуватися від сумної буденщини. Такі маленькі загадки хоч трохи допомагають мені.

— Ви справжній добродійник людства, — мовив я.

Холмс знизав плечима.

— Так, мабуть, я й справді роблю щось корисне, — зауважив він. — Однак «людина — це ніщо, твір мистецтва — це все», як писав Ґюстав Флобер[51] у листі до Жорж Занд.