Пригоди Шерлока Холмса. Том I

— Сподіваюся, цієї ночі я буду радий познайомити вас із ним. Мені теж доводилося зо два рази стикатися з містером Джоном Клеєм, і я цілком згоден з вами, що то найспритніший злодій в Англії... Однак уже повернуло на одинадцяту й нам час вирушати. Якщо ви двоє візьмете перший кеб, ми з Ватсоном поїдемо в другому.

Усю довгу дорогу Шерлок Холмс не дуже поривався до розмови: він сидів у кебі, насвистуючи мелодії, які чув сьогодні на концерті. Подолавши нескінченний лабіринт освітлених газом вулиць, ми врешті дісталися Фаринґтон-стрит.

— Тепер уже недалеко, — зауважив мій друг. — Цей Мерівезер — директор банку й зацікавлений у цій справі особисто. Гадаю, Джонс теж стане нам у пригоді. Славний хлопець, хоч і цілковитий простак у своєму фаху. Щоправда, в нього є одна гарна риса: він сміливий, мов бульдог, і причіпливий, як рак, — коли схопить кого своїми клешнями, то вже не відпустить. Ось ми й приїхали, нас уже чекають.

Ми зупинилися на тій самій гамірній вулиці, де були вранці. Заплативши візникам, пішли за містером Мерівезером, проминули якийсь вузенький коридор і прослизнули в бічні дверцята, які він відчинив для нас. Усередині був ще один маленький коридор, що впирався у важкі залізні двері. Відімкнувши їх, ми зійшли вниз кам’яними сходами, що привели нас до інших, таких самих дверей. Містер Мерівезер зупинився, засвітив ліхтар і повів нас темним коридором, де тхнуло землею; нарешті, проминувши ще одні, вже треті двері, ми опинилися у великому льосі чи підвалі, повному скринь і важких пак.

— Потрапити сюди згори не так уже й легко, — зауважив Холмс, піднявши ліхтар і посвітивши.

— Знизу теж, — мовив містер Мерівезер, ударивши ціпком по плитах, якими було вистелено підлогу. — Хай йому біс, звук такий, неначе там порожнеча! — вигукнув він із подивом.

— Мушу попросити вас говорити трохи тихше, — невдоволено сказав Холмс. — Через вас усю нашу справу може спіткати невдача. Чи можу я попросити вас присісти на якусь із цих скринь і не заважати нам?

Поважний містер Мерівезер з ображеним виглядом умостився на скрині, а Холмс, ставши на коліна, з ліхтарем та лупою взявся розглядати щілини між кам’яними плитами. За хвилину, напевно, цілком задоволений, він знову підвівся й сховав лупу в кишеню.

— Ми ще маємо принаймні годину, — зауважив він, — бо вони навряд чи візьмуться до роботи, поки вельмишановний власник каси не піде спати. А тоді вони не гайнуватимуть ані хвилини, адже чим швидше вони впораються, тим більше часу матимуть, щоб сховатися. Зараз, докторе, — як ви вже, звичайно, здогадалися, — ми в сховищі міського відділу одного з найголовніших лондонських банків. Містер Мерівезер — голова правління банку, й він пояснить вам, чому саме тепер найнахабніші з лондонських злочинців надто вже цікавляться цим сховищем.

— Тут зберігається наше французьке золото, — прошепотів директор. — Ми вже не раз діставали попередження, що його намагатимуться викрасти.