Пригоди Шерлока Холмса. Том I

— Розумієте, батько не любить ніяких гостей. Весь час говорить, що жінка має бути вдоволена своєю сім’єю. А я на це кажу матері: так, жінка повинна тішитися своєю сім’єю, але ж у мене її поки немає.

— А містер Госмер Ейнджел? Хіба він не намагався побачити вас?

— Так, за тиждень батько знову зібрався до Франції, й Госмер написав мені, що до його від’їзду нам краще не зустрічатися. Він запропонував мені писати до нього листи й сам надсилав їх щодня. Вранці я сама діставала ці листи зі скриньки, тож батько нічого про це не знав.

— Ви тоді вже освідчилися цьому джентльменові в своїх почуттях?

— Так, містере Холмсе. Освідчилась після першої ж нашої прогулянки. Госмер... містер Ейнджел служить у закладі на Ліденхолл-стрит і...

— Що то за заклад?

— У тім-то й річ, містере Холмсе, що я не знаю.

— А де він мешкає?

— Казав, що спить у конторі.

— І ви не знаєте його адреси?

— Ні, хіба те, що це на Ліденхолл-стрит.

— То куди ж ви адресували свої листи?

— До поштової контори на Ліденхолл-стрит, до запитання. Він казав, що до самого закладу писати не треба, бо з нього сміятимуться всі клерки, коли дізнаються, що листи — від жінки; то я й сказала, що друкуватиму їх на машинці, як він і сам робив, але він не схотів — сказав, що коли я пишу до нього власною рукою, ці листи дорогі йому; а коли їх буде надруковано, то йому здаватиметься, ніби ця машинка стоїть між нами. Ви бачите, містере Холмсе, як він мене кохав і яку увагу приділяв дрібницям.

— Це дещо значить, — мовив Холмс. — Я завжди дотримувався думки, що дрібниці — найголовніша річ. Чи можете ви пригадати ще якісь дрібниці щодо містера Госмера Ейнджела?

— Він був дуже сором’язливий, містере Холмсе. Охочіше гуляв зі мною ввечері, ніж удень, щоб не привертати до себе чужих очей. Був дуже стриманий і ввічливий. Навіть голос мав тихий, — казав, що замолоду хворів на ангіну й запалення гланд, і з того часу в нього хворе горло, — тож він і говорив затинаючись і пошепки. Завжди добре, хоч і просто, одягався, був короткозорий, як і я, й через те носив темні окуляри.

— Добре, а що ж сталося, коли містер Віндібенк, ваш вітчим, знову поїхав до Франції?

— Містер Госмер Ейнджел знову прийшов до нас і запропонував мені повінчатися, поки батько не повернувся. Він був страшенно схвильований і змусив мене заприсягтися на Біблії, що я завжди буду йому вірна. Мати сказала, що це з його боку дуже добре, бо це, мовляв, свідчить про його почуття до мене. Мати з самого початку була прихильна до нього, їй він подобався навіть більше, ніж мені. Тоді вони вирішили, що нам слід повінчатися ще цього тижня. Я спитала, як тоді бути з батьком, а вони обоє взялися твердити, щоб я про це й не думала, що батька можна повідомити й пізніше; а мати додала, що владнає все з батьком сама. Мені це не дуже сподобалося, містере Холмсе. Звичайно ж, смішно просити дозволу в батька, коли він лише кількома роками старший від мене, але я нічого не хотіла чинити потайки й написала йому листа до Бордо, — його компанія має там свій відділ, — проте лист повернувся назад того самого ранку, коли я мала вінчатися.