Пригоди Шерлока Холмса. Том I

— Вони мають лише один шлях для втечі, — прошепотів Холмс. — Назад, крізь будинок на площі Сакс-Кобурґ. Сподіваюся, ви зробили все, про що я просив вас, Джонсе?

— Біля дверей вартують інспектор і два полісмени.

— Отже ми позатикали всі дірки. Тепер зостається тільки мовчати й чекати.

Як довго тяглося чекання! Потім я дізнався, що минула лише година з чвертю; але тоді мені здавалося, що ніч уже скінчилася й надворі світає. Мої ноги заклякли й нили від болю, та я боявся навіть поворухнутись; нерви мої напружилися до краю, а слух так насторожився, що я, хоч нічого й не чув, крім дихання своїх товаришів, усе ж міг відрізнити глибокі, важкі віддихи огрядного Джонса від тонкого, з присвистом, дихання директора банку. Зі свого місця я міг бачити лише частину підлоги. Раптом очі мої помітили мерехтіння світла.

Спочатку то була слабенька іскра під кам’яними плитами. Вона швидко витяглась у жовту смужку, а далі в підлозі без жодного звуку з’явилася щілина, в яку просунулася рука — біла, немовби жіноча. Десь із хвилину ця рука, ворушачи пальцями, стирчала з самої середини світлої щілини. Потім вона зникла — так само раптово, як і з’явилася, — і все знов огорнула темрява, лише слабеньке світло пробивалося з-поміж плит.

Проте тривало це лише мить. Із різким, гучним рипінням одна з широких білих плит перевернулась, і відкрився чотирикутний отвір, з якого блиснуло світло ліхтаря. Звідти виглянуло чисто виголене, хлоп’яче обличчя; незнайомець пильно озирнувся, тоді сперся обома руками об краї отвору й почав підтягуватись: спершу показалися плечі, далі стан, а потім у підлогу вперлося коліно. За хвилину він уже стояв коло отвору й допомагав вилізти своєму товаришеві — маленькому й верткому, як і він сам, із блідим обличчям та копицею вогнисто-рудого волосся.

— Все гаразд, — прошепотів він. — Зубило й торби в тебе? Хай йому біс!.. Стрибай, Арчі, стрибай, я викручуся!

Шерлок Холмс вискочив із засідки й схопив незнайомця за комір. Інший шуснув у діру, і я почув тріск тканини, яка розірвалася, коли Джонс намагався його впіймати. У світлі ліхтаря блиснула цівка револьвера, але Холмсів мисливський нагай хльоснув молодика по руці, і пістолет дзенькнув об кам’яну підлогу.

— Не варто, Джоне Клею, — лагідно сказав Холмс. — Ви в пастці.

— Бачу, — відповів той із цілковитим спокоєм. — Але з моїм приятелем усе гаразд, ви лише обірвали йому полу піджака.

— Біля дверей на нього чекають троє, — мовив Холмс.

— Он воно як? Що ж, чудова робота! Вітаю вас.

— А я — вас, — відповів Холмс. — Ця ваша витівка з рудими вдала й оригінальна.

— Зараз ви побачитеся зі своїм приятелем, — мовив Джонс. — Він швидко шастає по норах, не те, що я. А тепер стійте-но спокійно, поки я надіну на вас наручники.

— Заберіть геть свої брудні руки! — вигукнув наш полонений, коли наручники клацнули на його зап’ястках. — Вам, напевно, невідомо, що в моїх жилах тече королівська кров. Будьте добрі називати мене «сер» і додавати «зробіть ласку».