Пригоди Шерлока Холмса. Том I
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0448-8
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том I». Краткое содержание книги:
Цей том — перший із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про пригоди Шерлока Холмса.
— То лист не дійшов до нього?
— Ні, сер, він саме тоді виїхав до Англії.
— Он як! Справді не пощастило. То ваше вінчання було призначене на п’ятницю. Воно мало відбутися в церкві?
— Так, сер, але дуже скромно. Воно мало бути в церкві святого Спасителя біля Кінґс-Крос, а потім ми ще мали поснідати в готелі «Святий Панкрас». Госмер приїхав до нас у двоколці, але нас було троє, й він посадив у неї мене з матір’ю, а сам узяв кеб, що стояв тоді на вулиці. Ми першими приїхали до церкви й стали чекати, поки над’їде кеб; та коли він нарешті з’явився, з нього ніхто не вийшов. Візник зліз додолу, заглянув усередину й нікого там не побачив! Візник не міг навіть уявити собі, куди подівся Госмер, адже він бачив його на власні очі. То було минулої п’ятниці, містере Холмсе, й відтоді я жодного разу не зустрічала його і не знаю, що з ним сталося.
— Як на мене, він повівся з вами просто-таки безсоромно, — мовив Холмс.
— Ні, сер! Він був такий добрий, лагідний і не міг отак покинути мене. Цілий ранок говорив, що я маю бути йому вірна, хоч би що сталося; навіть коли відбудеться щось несподіване, я повинна завжди пам’ятати, що заприсяглася перед ним і рано чи пізно маю дотримати свого слова. Дивно якось було чути це вранці перед вінчанням, але те, що сталося, надає ваги його словам.
— Безперечно. То, власне, ви гадаєте, що з ним сталося якесь несподіване лихо?
— Так, сер. Я думаю, що він передчував якусь небезпеку, інакше не говорив би так. І мені здається, що з ним справді щось сталося.
— Але ви не знаєте, що саме?
— Ні.
— Ще одне запитання. Що сказала на це ваша мати?
— Вона розсердилася й сказала, щоб я ніколи й мови про те не заводила.
— А ваш батько? Чи розповідали ви щось йому?
— Так. Він вважає, що з Госмером сталася якась пригода, проте він ще повернеться до мене. Навіщо йому, сказав він, підвозити мене до самісіньких дверей церкви й там покинути? Якби він позичив у мене гроші чи одружився зі мною й перевів мої кошти на своє ім’я, то в цьому ще була б якась рація, але Госмер був такий делікатний щодо грошей і жодного разу не взяв у мене ані шилінґа. Що ж могло з ним скоїтися? Чому він хоча б не напише? Я божеволію, я вночі не можу заснути! — Вона дістала з муфти хустинку й гірко заплакала.
— Я візьмуся за вашу справу, — мовив, підводячись, Холмс, — і не маю сумніву, що ми дечого досягнемо. Залиште все це мені і не хвилюйтеся. А найголовніше, забудьте про містера Госмера Ейнджела, наче його ніколи й не було.
— То ви гадаєте, що я більше його не побачу?
— Боюся, що так.
— Але що ж із ним сталося?
— Залиште це питання мені. Я хотів би мати докладний опис його прикмет і всі його листи.
— Я подала оголошення про нього до «Сетердейс Кронікл», — сказала вона. — Ось вирізка й чотири його листи.
— Дякую. Ваша адреса?
— Кембервел, Лайон-Плейс, 21.
— Адреси містера Ейнджела, як я пам’ятаю, ви не знаєте. А де служить ваш батько?
— У фірмі «Вестхавс і Марбенк», на Фенчерч-стрит. То найбільші постачальники кларету.
— Дякую. Ви дуже чітко виклали мені свою справу. Залиште ці папери тут і пам’ятайте про мою пораду. Забудьте про все це назавжди, щоб воно більш не псувало вашого життя.
— Щиро вдячна вам, містере Холмсе, але це неможливо. Я буду вірна Госмерові. Він ще повернеться до мене.
У простодушній вірі нашої гості, незважаючи на її чудернацький капелюх та простакувате обличчя, було щось справді шляхетне, що викликало до неї повагу. Вона поклала на стіл папери й пішла, пообіцявши, якщо буде треба, завітати до нас іще.
Декілька хвилин Шерлок Холмс сидів мовчки, стуливши кінчики пальців, випроставши ноги й замислено дивлячись у стелю. Потім дістав з полиці стару, засмальцьовану глиняну люльку, що завжди була для нього порадницею, запалив її і вмостився глибоко в кріслі, потопаючи в хмарах сизого диму; обличчя його виглядало якнайбайдужішим.
— Цікава особа ця дівчина, — мовив він нарешті. — Гадаю, що значно цікавіша, ніж її справа, до речі, досить заяложена. Якщо ви зазирнете до моєї картотеки, то знайдете там багато подібних випадків, — скажімо, в Андовері 1877 року та ще в Гаазі щось подібне сталося минулого року. Задум, одне слово, старий, хоч у ньому й було кілька нових для мене дрібниць. Проте сама дівчина набагато цікавіша для спостережень.
— Ви, напевно, побачили в цій історії багато такого, що лишилося для мене невидимим, — зауважив я.
— Не невидимим, а непоміченим, Ватсоне. Ви не знали, на що слід звернути увагу, й не помітили найсуттєвішого. Я ніяк не можу переконати вас, яку вагу має рукав, ніготь великого пальця чи шнурки на черевиках. Що ви можете сказати про цю дівчину? Опишіть її.