Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

І повезли Марусю в колисці до хати молодого.

От повісили колиску серед хати, поклали Марусю, а самі сіли за стіл. Хто був у хаті, колисав її по черзі, й Маруся була дуже задоволена.

Минула ніч. Тільки зазоріло — всі хатні взялися до роботи. Свекруха біля печі сидить і колише Марусю. Свекор дров, води внесе — гойдне колиску. Чоловік ввійде — хитне. Все було б добре, та голод не тітка! Лежить Маруся та й дума: «Ось-ось сядуть за стіл. Вже все в печі готове».

От сіли всі обідати. Погойдують Марусю, а до обіду не кличуть, їдять собі й колишуть.

— А що ти сьогодні робила? — пита свекор свекруху.

— Обід зварила, корову здоїла, хату прибрала, гусей та курей нагодувала.

— А ти, сину, що робив?

— Дров нарубав, коня нагодував, корову напоїв, леміш вигострив, насіння приготував.

— А я цілий ранок воза лагодив, — каже батько.

— А ти, дочко, що робила? — пита Марусю та й гойдає колиску.

— Я нічого не вмію робити. Я тільки колисалася.

— Колисання — то не робота. Не заробила ти, дочко, обіду. У нас так: хто не робить, той не їсть.

От поїхав батько із сином поле орати, а мати сіла полотно ткати. Сидить за верстатом, стукає лядою. Що стукне, то колиска гойднеться, бо прив'язана до ляди. Колишеться Маруся, а колиска їй не мила. От свекруха махнула човником, він вислизнув з-поміж ниток, упав на долівку, а цівка закотилася аж до Марусі.

— А подай-но, Марусю, цівку!

Глянула Маруся, піднялась та й подала свекрусі цівку та ще й човник.

— Чи це робота, мамо? — питає.

— Робота, дочко, тільки дуже маленька.

Сіла свекруха полуднувати, а Марусі дала малесеньку скориночку хліба.

— Оце тобі за маленьку роботу.

Скориночка здалась Марусі дуже смачною.

Нічого смачнішого, здавалось їй, не їла вона в батьків.

От заходилась свекруха вечерю готувати. Запалила в печі, скип'ятила воду, засипала кашу варити. Та все Марусю погойдує. А тут корова прийшла з поля, кинулась свекруха її заганяти, а каша стала збігати.

Бачила Маруся, що мама вдома відставляла горщик від вогню та мішала ложкою. Злізла з печі і собі так зробила.

От приїхали з поля батько з сином, сіли до вечері.

— А я кашу відставила від вогню і замішала ложкою. Це робота, тату? — каже Маруся.

— Робота, дочко, тільки маленька. Дай їй, старенька, ложку каші.

Ніколи такої доброї каші не їла Маруся в батьків! Вранці, ледве зазоріло, схопилася Маруся та притьмом до свекрухи:

— Мамо, дайте мені велику роботу!

— Ось піди та принеси картоплі з льоху.

Маруся кинулась по картоплю.

— А це робота, мамо?

— Робота, дочко. А тепер почисть її ось так і помий.

– І це робота?

— Робота. Тепер поріж її, поклади в горщик, налий води, всип ложечку солі, покриши оцю цибулинку та й посунь до вогню.