Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Мифы. Легенды. Эпос » Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:

Ця збірка розкриє читачам чарівний світ українських народних казок, де на них чекає зустріч з веселими, розумними, сміливими героями, які вчать робити добро, виступають проти зла, борються за справедливість, бо ж Правда завжди перемагає Кривду.
1 ... 107 108 109 110 111 112 113 114 115 ... 135
Перейти на страницу:

— Коли ти мене бив? Ти кобилу бив, ще й до того обсмішив її. Подивися, що вона без гриви.

Пішов чоловік до стайні: точно — кобила обшвигана батогом і гриви нема. Каже:

– І чого я такий дурний? Відтепер і до смерті вже не буду нічого злого робити.

І жили вони так, що аж люди заздрили.

Хитра молодиця і трістенник

Цю казку якось розповіла баба дідові, дід — сусідові, сусід — кумі на толоці, кума — вороні та сороці. Сорока жити не могла, доки всім не рознесла. Від неї і я знаю та й вам розповідаю.

Жив собі на світі один леґінь — високий, як дубок, а файний, як принц. Через нього всі дівчата сохли, як бадилини, матері ходили по ворожках, аби привернути молодика до своїх доньок.

Але коли настав на те час, леґінь узяв собі Орисю, найбіднішу дівчину села.

Багачі розсердилися і почали глумитися:

— Він не міг покинути біду, бо то — його мати!

— Звик на печі орати на мандибурку!

— За ким нам шкодувати, коли в його макітрі горобці цвірінькають!

Після весілля неборака поґаздував трохи і раптом заслаб. Ліг і більше не вставав.

До хати прийшли люди, близькі й далекі родичі. Він розповів їм про свій сон:

— Приснилося, що стану на ноги, коли якась файна молодичка станцює коло мене в такому вбранні, якого світ не видів.

Багачі знову тішилися — розмахували язиком, як помелом:

— Най тепер Орися танцює перед ним! У своєму дранті!

— Капарниця має тільки одну сорочку — і та конопляна!

— Не хотів багатої!

Орися все те чула. Дивилася, як мучиться її чоловік, та не знала, чим допомогти. Одного дня каже:

— Піду я шукати десь таке вбрання, якого світ не видів.

Довго йшла Орися. Добралася до темного лісу. Блукала у гущині — сльози витирала, долю проклинала. З гіркою бідою вийшла на галявину, де була якась хатка. Постукала — ніхто не відповів. Набралася сміливості, увійшла до хати, а там — ні душі. Жінка повечеряла й лягла на піч спати. А десь коло півночі затряслися стіни, задзвеніли вікна. Через поріг переступив трістенник, як називають у нас біса. Вишкірив зуби і покликав:

— Молодичко, в танець!

Орися відповіла:

— Я пішла би в танець, та, ади, не маю такої файної сорочки, яку ще світ не видів.

Трістенник вискочив у сіни і за якусь хвилину приніс їй сорочку, вишиту зірками — як ті, що на небі. Від сорочки сяяло, що аж очі сліпнули. Трістенник прохрипів:

— Молодичко, в танець!

— Я пішла би в танець, але не маю і горботки, якої світ не видів.

Трістенник вискочив за двері, понишпорив по закутках і за якусь хвильку приніс нову горботку: на ній цвіли живі косиці — квіти. Кинув оту горботку на піч і вже прошипів:

— Молодичко, в танець!

— Я пішла би в танець, та не маю таких файних капців, яких ще світ не видів.

Трістенник кинувся у сіни, загупав і загрюкав, а за хвилину повернувся з чудовими капцями: вони були золоті, обцаси на них — срібні, а пряжки — з діамантів. Шпурнув їх на піч і аж заревів:

— Молодице, в танець!

— Я пішла би в танець, та не маю ще таких панчіх, яких світ не видів.

Трістенник — за двері. Через якусь хвилину влетів знову до хати і кинув панчохи — такі тонкі, гейби були виткані із сонячних променів. Потім закричав:

— Сяка-така, в танець!

— Я пішла би в танець, та не маю стьожок і ковтків, яких ще світ не видів.

Трістенник на те мовчки заскреготав зубами — стрімголов із хати. Пошурхотів на горищі листям, яке наносив з лісу. Відтак повернувся — шпурнув на піч пуделко зі стьожками:

— Задрипанко, в танець!

— Я пішла би в танець, але не маю й файних цяток.

— А шляг би тебе трафив! — казився трістенник. Схопив хвоста в зуби, копнув двері ногою і шугнув до сіней. Там постукав об долівку ратицею, з чимось пововтузився. Потім так рвонув через поріг, аж простягнувся серед хати. Жбурнув цятки й гойкнув:

— Відьмо, в танець!

Орися мала все до танцю й не знала, що казати. Та придумала:

— Я пішла би в танець, але не маю ще віночка, якого світ не бачив…

— Щоб тебе кагла вбила! — розлютився трістенник. — Чи не до шлюбу йти з тобою?!

Він бив хвостом по землі, аж курява зчинилася в хаті. А хитра молодиця, коли її не стало видно, раптом закукурікала. Трістенник налякався й ніби крізь землю провалився.

Орися повернулася додому. Там файно прибралася і затанцювала перед чоловіком. Він так втішився, так повеселів, що зразу скочив із печі, здоровий.

Так бідна жінка врятувала свого чоловіка, а злі багачі позав'язували собі язики.

Хліб і золото

1 ... 107 108 109 110 111 112 113 114 115 ... 135
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)