Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Ми обоє тут, — відгукнувся Тіурі. — Хто ви? Чого хочете від нас?
— Хіба ти нас не впізнаєш? — спитав їхній ватаг. -Нас послали за вами.
— Хто послав?
Другий зробив крок ближче.
— Королівський намісник.
3. Кобра
Почуте вкрай здивувало Тіурі, однак він не міг позбутися підозри.
— Королівський намісник? — перепитав він. — Навіщо? І як ви доведете, що кажете правду?
— Я Вармін! — вигукнув старший воїн. — Дивися, я кладу зброю, аби ти повірив у мої дружні наміри, — він дотримав слова і без вагань поклав зброю. Його голос і справді був схожий на голос Варміна.
— Нас направив намісник, — провадив далі він, — аби ми оберігали вас від небезпеки. І, вочевидь, мав на те причини! Я розкажу тобі дещо — і ти зрозумієш, що нам можна довіряти. Дозволь мені підійти ближче.
— Гаразд, — погодився Тіурі, але обачно додав: — Тільки ти один.
Вармін — якщо це справді був він — наказав своїм людям залишатися на місці й підійшов до чагарів.
— Де ви?
— Тут я, — Тіурі вийшов наперед. Він поглянув на воїна й упізнав грубе, обвітрене, надійне обличчя вартового, якому він уже довіряв.
Той нахилився до юнака.
— Гей, Мартине, — промовив він і пошепки продовжив, — ось що просив передати тобі намісник: «Іменем коштовності, про яку ми обидва знаємо, прошу тебе прийняти допомогу моїх слуг».
Тіурі підніс руку до грудей, торкнувся персня і вклав кинджал у піхви.
— Дякую, Варміне, але чому намісник відрядив вас?
— Він почув дещо, що його насторожило. Тож, якщо ти нам довіряєш, прийми нашу допомогу, і нехай твій друг теж виходить, — Вармін простягнув руки вперед, показуючи, що він не озброєний. — Ми не носимо герба, — додав він. — Це дозволено, лише коли ми перебуваємо на землях навколо Райдужної річки.
Підозри Тіурі розвіялися, юнак схопив руку Вармі-на і міцно потиснув її.
— Пробач мені, тут дещо трапилося, і я остерігався ворогів.
— Але ж у тебе немає ані стріл, ані лука! — здивовано вигукнув Вармін.
— Немає, я сказав це навмисне. Я. я радий, що він мені не знадобився.
Юнак полегшено зітхнув. Тепер його з Варміном обступила решта воїнів.
— А де твій друг? — запитав один із них.
— Його тут нема.
— То ти один? — знову здивувався Вармін. — Що ж все-таки сталося?
— Стривайте, — сказав Тіурі та, приклавши руки до рота, гукнув: — Паккі! Паккі!
— То це я його щойно помітив? — подав голос один із вершників.
— Паккі! — гукнув Тіурі ще раз. — Повернися!
Паккі не міг від’їхати далеко і мав би чути його поклик. Та з тиші ніхто не відгукнувся, і Тіурі захвилювався — чи не скоїлося, бува, чого з Паккі?
— Паккі! — гукнув він знову.
— Еге-гей! — почулося у відповідь. — Іду я, йду!
Паккі з’явився напрочуд швидко, але, не дійшовши до них, зупинився і крикнув:
— Це ти, Тіурі?
— Так, Паккі, все гаразд, — заспокоїв його Тіурі. — Не будь таким підозріливим! Можеш підійти, це друзі. Як швидко ти повернувся, — продовжив він, коли Пак-кі, під’їхавши, злізав з коня.
— Та я й був не дуже далеко, — зізнався Паккі. — Невже ти думав, що я поїду геть і залишу тебе самого? Я сидів ген за тією скелею, назбирав там достатньо каміння на той випадок, якщо. якщо.
— Ой, лишенько, — засміявся Вармін. — Ми уникли великої небезпеки!
— Варміне! — зрадів Паккі.
— Так, це я, до ваших послуг, — відповів той.
— Хух! — видихнув Паккі. — Ну й нічка! Здається, я знову його бачив, Тіурі. Далеченько. Гадаю, він пішов на захід.
— Хто? — запитав Вармін.
— Коб. — почав Паккі, але враз замовк.
— Що ж тут все-таки сталося? — запитав Вармін знову, переводячи погляд з Паккі на Тіурі. — Гей, а дивно, чому він кличе тебе «Тіурі»? Я гадав, ти Мартин.
Паккі перелякано затиснув собі рукою рота.
— Так, це правда, — сказав Тіурі спокійно. — Я маю на увазі, що тут мене називають Мартином, хоча моє ім’я Тіурі. Він кивнув Паккі, показуючи, що тепер це вже не так важливо. Зараз і насправді не мало значення, як його звати.
— Он як, — мовив Вармін.
— Ми знайшли тут неподалік, — почав Тіурі, — мертвого чоловіка. Убитого стрілою.
— Убитого? — перепитав Вармін. — Кого ж це?
— Посланця до короля Унавена, — відповів Тіурі й пішов туди, де лежав загиблий. Решта рушили за ним.
За мить Вармін побачив у траві чоловіка, ураженого стрілою.
— Посланець із Данґрії! Як це сталося? — спитав він обурено. — І це тут, у нашій країні! Розбійник?!
— Я вважаю, що зник лише лист, — сказав Тіурі й повернувся до Паккі: — Якщо ти його бачив, може, спробувати наздогнати?