Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Ні. Я так не хочу.
— Хочеш чи не хочеш — неважливо, я тобі наказую! — прошепотів Тіурі квапливо. — Ти обіцяв, що слухатимешся мене у всьому.
— Але якщо Кобра.
— Що ж поробиш, коли така доля!.. — відказав Тіурі і майже сердито продовжив: — Не сперечайся! Не можна думати про себе. чи про мене.
Паккі мовчав.
— Погоджуєшся?
— Гаразд, — видихнув Паккі пригнічено.
Тіурі пішов до коней. Паккі поплентався за ним. Коні були трохи неспокійні, але довкола нікого не було видно.
— Ну що ж, — прошепотів Тіурі й простягнув Паккі руку. Той потиснув її, але не відпустив.
— Ти чуєш?! — спитав він тихенько.
— Ні. Я нічого не чую, — відповів Тіурі, вивільняючи руку.
Паккі приклав пальця до губ.
Тіурі прислухався і теж почув — дуже тихо, дуже далеко. Минув деякий час, поки він розпізнав цей звук: цокіт копит!
Тіурі став навколішки, притулив вухо до землі, потім підвівся і вказав на схід.
— Звідтіль, — прошепотів він.
Вони дивилися на дорогу, якою прибули, проте нічого не бачили. поки що.
— То мені їхати? — запитав Паккі.
— Ні. Зачекай. — Тіурі здалося, мовби він уже переживав дещо подібне раніше, і згадав першу ніч своєї подорожі, коли за ним гналися Червоні Вершники. Хто наближався до них тепер? Друзі чи вороги?
Він узяв коня за вуздечку, кивнув Паккі, й вони відійшли подалі від дороги, туди, де лежав мертвий писар.
Цокіт копит залунав чіткіше — незабаром вершники домчать до них. Так ось же вони! Наближаються, немов швидкі тіні. певно, воїни: зі списами чи піками, душ десять, не менше. Галопом пронеслися повз хлопців. Проте вони не були одягнені в червоне.
Тіурі подумав, чи не гукнути їх, аби призупинити на мить, утім робити цього не став. Вершники від’їхали недалеко. Один із них віддав якусь команду — й усі зупинилися. Про щось нерозбірливо заговорили, повернули коней та й поїхали назад.
Хлопці мимоволі міцно схопилися за руки. Вершники поверталися! Деякі зіскочили з коней і йшли, ведучи їх за повіддя, повільно перетинаючи дорогу в напрямку юнаків.
— Бачиш, — виразно пролунав голос одного з вершників, — вони не могли піти далі від цього місця. Я по слідах бачу.
«Вони шукають нас! — подумав Тіурі. — Тепер треба діяти швидко!» Він схилився до Паккі й шепнув:
— Відходь! Їдь до Інґевелла. Мерщій!
Паккі широко розплющив очі і заперечно похитав головою.
Тіурі підштовхнув його:
— Мерщій! Пам’ятай про доручення. Я їх затримаю, якщо.
Він замовк. Вершники були тепер так близько, що юнак не наважився говорити.
На щастя, Паккі послухався. Він узяв за повід свого коня і крадькома рушив уздовж дороги назад.
Тіурі знову подивився в бік вершників.
— Вони мають бути десь тут, — проговорив той самий голос, і Тіурі зрозумів, що вже десь його чув. Той, кому належав цей голос, стояв навпроти нього, тримаючи коня за повід. Але Тіурі не міг розпізнати рис його обличчя. Той знову заговорив:
— Агов, чи є тут хто? — і, зачекавши трохи, додав: -Мартине, Паккі! Я шукаю Мартина та Паккі! Ви тут?
Тіурі затамував подих. Він почув тріск гілля, озирнувся, але Паккі не побачив.
До першого воїна приєднався другий, на коні.
— Тихо!.. — застеріг він. — Я щось чую!
Вони замовкли. Тіурі виразно почув шум, який їх насторожив і який, звісно, зчинив Паккі. Він повинен надати Паккі можливість утекти! І перш ніж вершники знову почали рух, він запитав хрипким голосом:
— Хто там?
— Це ти, Мартине? Чи це Паккі? — вигукнув чоловік, що стояв до нього найближче, і підійшов до чагарнику, де переховувався Тіурі.
— Стій! — крикнув Тіурі. — Не підходь! Я озброєний. Назад!
Вершники загомоніли.
— Ані кроку ближче!
Чоловік, який заговорив з ним — мабуть, був старший серед них, — зупинився й мовив здивовано:
— Що тепер? Друзяко! Нема чого боятися!
— Ані руш! — вигукнув Тіурі. — У мене тут лук і стріли! Ані кроку далі, стрілятиму! Стояти на місці! Не рухатись!
Він витягнув кинджал, щоб мати в руках бодай якусь зброю.
Старший знову заговорив, але Тіурі не слухав його:
— Стій! У першого ж, хто ворухнеться, стріляю!
Він говорив швидко й голосно, повторюючи ті самі слова кілька разів. Паккі має опинитися якнайдалі й у повній безпеці, перш ніж вершники помітять, що в нього немає ані луку, ані стріл!
— Послухай, друже! — гукнув старший, коли Тіурі нарешті замовк. — Ми не зашкодимо тобі! Ти Мартин чи Паккі?
— Я думаю, тут лише один із них, — припустив другий вершник.