Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
— Чужоземці? — запитав чоловік.
— Так, — кивнув Паккі.
— Хочемо подивитися вашу країну, — додав Тіурі.
Чоловіки це бажання схвалили і почали розпитувати хлопців, звідки вони й де вже побували, а потім заходилися розповідати про свою країну, зокрема про Інґевелл.
— Вам треба було приїхати сюди під час Свята квітів, — мовив один із них. — Коли всі прикрашають себе квітами, гуляють лісом, співають і танцюють, а надвечір ми збираємося біля озера Інґевелл, на честь якого названо наш край. Ми катаємося на човниках і кидаємо одне в одного квітами, що пливуть по воді, вкриваючи озеро.
— Але цьогоріч Свята квітів не було, — сумно проказав другий, — бо лицар Андомар у від’їзді. Він править цією місцевістю. Такого, як він, більше у світі немає! Він поїхав на початку року, король послав його до Евіллану. Це небезпечна країна, вам краще туди не їхати.
— Ми хочемо укласти мир з Евілланом, — перебив його третій. — Тому король надіслав туди своїх найкращих лицарів. А Андомар у всій країні неперевершений!
— Але він ще не повернувся, — завершив той, хто почав розмову.
Усі замовкли.
«Чи побачать коли-небудь ці добрі люди свого пана, — подумав Тіурі, — чи зможе він знову відзначати з ними Свято квітів?»
Він підвівся і сказав, що їм пора.
— Уже? Куди ви так поспішаєте?
— Хочемо дістатися трактиру засвітла, — пояснив Ті-урі. — Того, що зветься «Перша ніч».
— Найліпше спиться просто неба, але «Перша ніч» — теж добре. Він розташований у селі, що на Інґевел-лі. Тримайтеся цієї дороги — і вона сама приведе вас туди.
Друзі попрощалися. Далі їхали мовчки.
Тіурі досі думав про лицаря Андомара, з яким не був знайомий, але той був другом лицаря Едвінема. Юнак раптом зрозумів, що за спокоєм і щастям цього прекрасного краю криються страх і занепокоєння. Він запитав себе, що означатиме для жителів цієї країни важлива звістка, яку він, чужоземець, везе їхньому королю.
Майже зовсім стемніло, коли хлопці дісталися поселення, яке теж називалося Інґевелл і прилягало до західного краю лісу, оповиваючи озеро. Саме озеро тихо й загадково виблискувало у надвечір’ї. Попід берегом росли білі водяні лілії, і це було трохи схоже на Свято квітів. На півдні над деревами височіло кілька гостроверхих веж; пізніше юнаки дізналися, що то був замок лицаря Андомара.
Трактир вони знайшли швидко. Це був великий трактир, єдиний на все поселення. Хазяїн прийняв юнаків дуже привітно, подбав про їхніх коней і пообіцяв дати двох свіжих, аби вони могли продовжити свій шлях.
— Вам пощастило, у мене лишилося двоє добре від-почилих коней. Але кращого коня я вже дав гінцеві, що сьогодні прибув зі сходу. Він посланець, скаче до Унавенстадта.
«Посланець із Данґрії», — подумав Тіурі й поцікавився:
— І коли ж він виїхав звідси?
— Він приїхав десь о четвертій. Поїв, трохи перепочив. А виїхав, мабуть, близько сьомої, тобто вже понад годину тому.
Трактирник запитав хлопців, що їм подати.
— Байдуже, — відказав Тіурі, — аби не надто дорого. У нас грошей небагато. Зараз я вам покажу, скільки ми зможемо заплатити.
— Не переймайтеся, — заспокоїв хлопців хазяїн. — Ви прибули на конях королівського намісника Райдужної річки — Ардіана, тому ласкаво просимо; і тут ви отримаєте все необхідне, навіть якщо вам зовсім нема чим платити. Я й кімнату надам, щоб переночувати. Мандрівники, які приходять з тієї переправи, завжди на першу ночівлю лишаються тут — мій трактир тому так і називається.
Друзі насолоджувалися вечірньою трапезою. Мешканців, окрім них, було небагато: якийсь самотній подорожній та кілька селян. По вечері дружина хазяїна відвела їх до кімнати.
— Як приємно, — зітхнув Паккі, розкинувшись на пістрявій клаптиковій ковдрі. — Не уявляєш, як я втомився. Відчувається, що я весь день провів у сідлі. Нарешті можу простягнутися на ліжку й солодко поспати на животі. — Він голосно позіхнув, поглянув на Тіурі й розсміявся.
— Ти чого? — здивувався Тіурі.
— Кімната така чистенька, а ти до неї геть не пасуєш! Твоя камізеля розкішна: усі кольори, у які вона була забарвлена, перемішалися.
Тіурі теж засміявся.
— Найдешевша одежина з данґрійського ринку. Твій одяг, до речі, теж вишуканістю не вирізняється.
— Гріх у такому вигляді — на красиве ліжко, га? — запитав Паккі. — Та мені байдуже, я лишуся на ньому.
Тіурі знову посерйознішав:
— Але ненадовго.
— Ти що? Хочеш негайно їхати далі?
— Так, хочу якомога швидше прибути до Унавен-стадта. Ми отримаємо свіжих коней, тож.