Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
— Але ж вона може завдати шкоди комусь іще. Про це ти не думав?
Джейк поклав лом на траву, відповіді не було.
Я підвівся. Злий, як чорт, та моєму подиву не було меж. Джейк знову бачив те, чого всі ми не помічали; жахлива правда, яку він нікому не розповідав. Навіть розлючений, я розумів, який то був тягар.
— Ти говорив зі Лайзою?
— Ні. Сімдесят раз по сім, Френку.
— Що?
— Сімдесят раз по сім — так нам слід прощати, — Джейк підвів очі до сонця.
— Справа не в прощенні, Джейку.
— А в чому?
— У законі.
Я почув, як клацнули задні двері. Лайза вийшла з тацею, де стояли три баночки «Коли» й тарілочка з печивом.
— Закон, — брат не відводив від мене погляду. — Така твоя думка?
Лайза спускалася сходами й ішла через подвір’я до нас.
— Френку, — Джейк благав.
— Воррен Редстоун.
— Тобто? — Джейк спантеличено зиркнув на мене.
— Шериф і досі його шукає. Що як вони його знайдуть, він почне тікати, а його підстрелять? Ти зможеш із цим жити?
Він уважно обміркував мої слова, плечі поникли. Розгромлений, він захитав головою. Я жив протягом кількох тижнів із думкою, що відпустив убивцю Аріель. Хоча тато допоміг мені зрозуміти, як жити далі з цим тягарем, він усе одно мене мучив. Блукаючи того дня подвір’ям старої ферми, я нарешті його позбувся. Воррен Редстоун не вбивця. Він і пальцем не зачепив би нашої сім’ї. І все, що я міг зробити тієї миті, — визволити його.
Тримав у долонях прикраси, а коли Лайза наблизилася і помітила це, з її погляду я зрозумів, що вони їй знайомі. Вона одразу всміхнулася.
— Шо тс?
— Ти знаєш, що це, — відповів їй.
Вона все ще всміхалася і хитала головою.
— Ти вбила Аріель.
— Ні, — вона насупила брови і застогнала.
— Френку, що ти збираєшся робити? — запитав Джейк.
— Я мушу про це розповісти, — я дивився в Лайзині очі і промовляв, аби вона могла прочитати по моїх губах. — І почну я з містера Брендта.
Джейк зостався сидіти на траві, а я пройшов повз Лайзу, яка і досі тримала в руках тацю. Устиг зробити лише кілька кроків, коли почув, як пляшечки й таця задзвеніли об землю.
— Лайзо, ні! — пронизливо горланив брат.
Я повернувся і побачив, що вона вхопила лом і націлилася на мене. Лайза верещала, як поранене чудовисько. Вона замахнулася залізякою над моєю головою. Я ухилився і впав на землю, перевернувся і намагався підвестися на ноги. Вона знову наблизилася із ломом у руці. Щиколотка страшенно боліла через вивих: мені лишалося тільки відповзти по траві. Я підняв руку, аби хоч якось захистити себе від удару, якого от-от мені мали завдати.
Джейк стрибнув на неї, схопив за руку і спробував стримати. Лайза кричала, як навіжена, і намагалася його скинути, а потім ударила вільною рукою.
— Що відбувається? — кричав Еміль з ґанку.
Вона крутилася в різні боки, поки врешті-решт не скинула Джейка і він не впав на землю. Лайза стояла над ним, замахнувшись ломом, дихала глибоко і важко. Я намагався підвестися, проте щиколотка не дозволила рухатися швидко. Джейк лежав і не рухався, дивився безнадійно їй у вічі. Він навіть не підняв рук, аби себе захисти.
І тут трапилося останнє диво того літа. Щось, відоме лише Господові, зупинило Лайзу Брендт.
Я чув, як вона вдихає і видихає повітря. Паралізовано дивився на лом, завислий у повітрі. Сльозі підступали до горла. І тієї миті вона повільно опустила інструмент — він упав біля її ніг. Лайза сіла навколішки перед Джейком, ляснула в долоні, як під час молитви, і проревіла:
— Пробач, пробач мені.
Джейк підвівся і сів поруч. Посунувся до неї, проте не торкнувся.
— Усе гаразд.
— У вас там усе добре? — кричав Еміль Брендт.
Джейк подивився на мене — він більше не був дитиною.
— Я зостануся з нею, Френку.
Я підвівся, взяв до рук прикраси, що раніше належали Аріель, і, шкутильгаючи, рушив крізь тіні серпневої днини до ґанку, де сидів Еміль Брендт.
Епілог
Є одна відома всім задачка про два потяги. Один виходить з пункту А, а другий — з пункту Б. Потяги їдуть назустріч один одному з різними швидкостями. Потрібно порахувати, яку відстань пройде кожен із потягів до моменту зустрічі. З математикою я ніколи не дружив, тому й часу, аби розв’язати цю задачу не марнував, проте чимало про неї думав. Не про кілометри, які здолають залізні машини, а про пасажирів. Хто ті люди і чому їдуть з пункту А в пункт Б, що шукають на тому кінці маршруту? Найбільше мене цікавило, що на них чекає, коли потяги з’їдуться. Мені думалося, що обидві машини їхатимуть однією колією, їх зустріч уявлялася масштабним зіткненням. Саме тому мене ця задача цікавила не з погляду підрахунків, а як філософське сприйняття життя, смерті та несприятливих обставин.