Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
— Френку, якщо ти їдеш зі мною, затям — говоритиму я, а ти мовчатимеш. Ти обіцяєш?
— Так.
— Я серйозно.
— Я обіцяю.
— Гаразд, Гасе. Чому б тобі та Джейкові не скласти компанію Рут? Вона саме має настрій до музики, а глядачів дуже цінує.
— Якщо вона запитає, що відповісти? — запитав Гас.
— Що завгодно, окрім правди.
Розділ 38
Дорога до Еміля Брендта забрала не більше п’яти хвилин, але мені вони видалися вічністю. Татові вагання посіяли зерно сумніву і в моїй голові; я схилявся до думки, що й у Джейкових словах чимало правди. Мабуть, ліпше було би заткнути пельку і віддати все в руки Божі. Але що зроблено, те зроблено: відступати запізно. Ми припаркували машину біля старої ферми. Я вийшов, глибоко вдихнув, приготувавшись до складного випробування, що чекало на нас попереду.
Підійшли ближче до будинку, там лунала музика: Еміль Брендт грав на піаніно. Я впізнав мелодію — одне з творінь Аріель. Краса звуків сповнила мене відчуттям, що сестра десь поруч. Ми чекали на останні акорди на ґанку, тато неохоче підняв руку і постукав у двері.
— Емілю!
— Натане?
У скляних дверях я побачив, як Брендт підвівся і привітав нас. Він відчинив двері і запитав:
— Хто це з тобою?
— Френк, — відповів тато.
— Так швидко повернулися! Щось трапилося? — Еміль щиро всміхався.
— Маємо розмову.
— Отже, щось трапилося, — усмішка миттю зникла з його вуст.
— Саме так.
Брендт вийшов надвір і сів у плетене крісло, де ще зовсім недавно дружньо радів з батьками. Сонце заховалося, помаленьку прокрадалися синьоокі сутінки.
— Що у вас?
— Ти батько дитини моєї доньки, Емілю?
Тато спитав так прямо, що це вразило навіть мене. Я бачив, як земля попливла з-під ніг в Еміля.
— Що це за питання, Натане?
— Це пряме питання, я очікую на нього чесної відповіді.
Брендт повернув убік голову і довго сидів мовчки.
— Вона була в мене закохана, Натане. Сліпого та понівеченого, проте вона мене любила.
— А ти її любив, Емілю?
— Не зовсім так. Я міг у всьому на неї покластися, я любив, коли вона була поруч. Вона мені страшенно нагадувала…
— Нагадувала кого?
— Її маму, Натане.
— І саме тому ти переспав з вісімнадцятирічною дівчиною? Тому що вона нагадували тобі її матір?
Що було в батьковому голосі? Злість? Глибоке обурення? Зрада?
— Я знаю, це здається жахливим, але все не зовсім так, Натане. Це трапилося лише раз. Лише один-єдиний раз, присягаюся. Мені страшенно соромно. Та для Аріель це, звісно, означало набагато більше. Як і для будь-кого в її віці. Я знаю, вона говорила про шлюб. Шлюб зі мною. Ти можеш собі це уявити, Натане? Чоловіка, вдвічі старшого за неї, сліпого як кріт, з потворним обличчям. Що вона скаже про той шлюб, коли спаде вуаль з її очей і вона усвідомить болото, в якому загрузла? А Лайза? Лайза ніколи не прийняла б когось іще в її сховищі, особливо того, хто, на її думку, міг украсти всю мою прихильність. Натане, я відмовив Аріель. Клянуся перед Богом, я зробив усе, на що був спроможний, аби відмовити її кидати своє життя в моє провалля. Але вона… вона така юна. А молодість така впевнена в тому, чого хоче.
Брендт зупинився, навколо запала глибока тиша, осівши важким тягарем на наших плечах. Хоча Еміль був сліпим, його очі дивилися вниз, ніби це сором тягнув їх додолу.
— Я намагався вкоротити собі віку, — вів він далі. Здавалося, його голос звучав десь далеко, і його сюди приніс вітер. — Тобі це відомо? У лікарні в Лондоні, після поранення. Мене тоді накрила темрява, я не уявляв, як далі жити, — він торкнувся кінчиками пальців до рубця і додав: — А знаєш, чому я намагався вбити себе того разу? Причина значно серйозніша. Принаймні я так її собі тлумачив. Я хотів, щоб Аріель позбулася мене, я не бачив іншого способу, як із цим покінчити.
— Ніж убити її, — сказав я.
— Френку… — попередив тато.
— Убити її, — Брендт підвів голову, певно, усвідомлюючи жахливість ситуації. — Невже ви так думаєте? Що я вбив Аріель? Тому ви тут?
Відчинилися скляні двері, з’явилася Лайза й уважно і навіть дещо сердито нас оглянула, ніби ми якісь порушники.