Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
— Чому це не будемо?
— Невже так важливо, хто вбив Аріель?
— Звісно, важливо. Це надважливо. Що з тобою?
— Я думаю.
— Про що?
— Френку, дива трапляються. Але не такі, як я собі уявляв. Розумієш, не такі, як воскресіння або щось на кшталт цього. Мама знову щаслива, майже щаслива. І це для мене диво. А вчора я не заїкався. І знаєш що? Я навіть гадаю, що більше ніколи вже не буду.
— Неймовірно. Я радий за тебе.
І це було щирою правдою, проте радість затьмарила страхітлива ворожість, яку я відчував до Еміля Брендта.
— Я лише хочу сказати: може, лишити все, як є? Віддати це в руки Господа і сподіватися на просте буденне чудо.
Я зупинився й поглянув на Джейка. Його простодушне обличчя… щось у ньому було таке — не знаю, яке дібрати інше слово, — щось дуже красиве. Я сів поруч із братом.
— Яким воно було? — спитав я в нього. — Твоє чудо?
— Воно прийшло до мене, — трішки замислившись, мовив Джейк. — Це було як сяйво, як голос. Я лишень…
— Лише що?
— Просто я більше не боявся. Можливо, інші навіть і подумати не могли, що це диво, але для мене це було саме так. Хочу просто донести тобі, Френку. Якщо ми довіримо все Господу, нікому з нас більше не потрібно буде боятися.
— Я думав, ти не віриш у Бога.
— І сам так думав, але помилявся.
У храм зайшов Гас:
— Гаразд. Думаю, ліпше про це поговорити тут. Мамі зараз таке знати ні до чого. Хто покличе тата?
Я знав: Джейк не піде, тому повернувся і вибіг із церкви. Сонце майже заховалося за небокраєм, пофарбувавши хмари над пагорбами тьмяною помаранчевою фарбою. Я зайшов до нашої оселі й одразу почув звуки піаніно — мама грала «Місячну сонату». Вона грала вперше після зникнення Аріель, і я зрозумів, який порожній без музики був наш будинок. Тато сидів на дивані і читав газету — звичайний недільний вечір, який заміняв собою всі ранкові й обідні клопоти. Я вже хотів зупинитися і вийти надвір. Я жадав повернутися до нормального життя так само, як прагнув викрити вбивцю Аріель. І зараз у моїй голові засіла страшна думка про причетність Еміля Брендта до загибелі сестри — зостатися з нею сам на сам я не міг.
— Гас хоче з тобою поговорити, — я підійшов і повідомив татові.
— Про що?
— Це важливо. Він у церкві.
— Де Джейк?
— Він також там.
Тато здивовано поглянув на мене, згорнув газету і відклав її вбік.
— Рут, є розмова з Гасом. За мить повернуся. Френк і Джейк зі мною.
Вона продовжувала грати і, не відриваючись від клавіш, промовила:
— Будьте обережні.
Дорогою до церкви тато поклав руку на моє плече:
— Сьогодні прекрасний захід сонця, Френку.
Я змовчав, тієї миті мені було начхати на захід сонця. Іще трохи — і ми стояли поряд зі Гасом та Джейком.
— Френку, — звернувся до мене Гас. — Ти сам розкажеш чи хочеш, щоб це зробив я?
Я сам усе розповів татові.
— Це багато чого пояснює, капітане, — зауважив наприкінці Гас.
Тато обіперся на вівтар, голову переповнювали сотні думок.
— Мені спершу потрібно поговорити з Емілем.
— Я хочу там бути, — кинув я татові.
— Френку, я не думаю…
— Я хочу бути там. Я маю право бути там.
— Це буде не та розмова, яку варто чути тринадцятирічній дитині, — тато захитав головою.
— Капітане, ти вже вибач мені, але Френк має рацію. Він від самого початку длубається в цій багнюці. Він вказав на Брендта. Мені здається, він має право бути там, якщо хоче. Я знаю, я не член родини, проте це так, раптом ти схочеш почути іншу думку.
Тато трохи повагався, а потім поглянув на брата:
— А ти, Джейку? Теж уважаєш, що твоя присутність конче необхідна?
— Мені все одно, — відповів Джейк.
— Тоді залишайся вдома. І ти, Гасе, також. Я не хочу, аби Еміль відчував, що ми проти нього об’єдналися.
Я був вражений: тато ні краплі не розізлився і здавався надто спокійним.
— Тато, він це зробив, — сказав йому.
— Френку, ніколи не звинувачуй людину, доки не матимеш доказів.
— Але він її вбив. Я знаю, він це зробив.
— Ні, твої міркування справді варті уваги, але в них не враховано сутність Еміля Брендта. Я ніколи не відчував у ньому насильства чи люті, про які ти говориш. Я впевнений, нам відома зараз лише частина історії. Якщо Еміль розповість, як усе було насправді, ми дізнаємося більше й усе зрозуміємо.
Крізь вітражні віконця вівтаря до храму пробивалися останні сонячні промінці, які запалили вогнем хрест на вівтарі та ряди; здавалося, що підлога довкола тата горіла. Я не міг зрозуміти, як серед цього полум’я він може лишатися таким спокійним. Я завжди захоплювався його поміркованістю, але тієї миті вона виводила мене з рівноваги. Моїм єдиним бажанням було посадити за ґрати Еміля Брендта.