Людолови Том 1

— А року 1602 з них знято баніцію. Тоді їм повернули колишні землі, навіть Терехтемирівський монастир, і поновили їх у старожитніх правах і привілеях.

— Не всіх, а тільки співучасників походу проти ворогів Речі Посполитої, давніх козаків. Хай вони доведуть, ваші сиверяни, що вони народилися від реєстрових. козаків і самі вписані до реєстру, — перейшов у напад Грохольський.

— Факт їх перебування на королівській службі в поході під Московою і Смоленськом в козацьких полках — достатній доказ для суду. І якщо пан Бжеський має нагороду, як співучасник цього походу, ця нагорода не повинна бути видана за рахунок інших співучасників того ж походу.

Бжеський обурено фиркнув у пишні вуса й виступив наперед.

— Як сміє пан прокуратор дорівнювати мене до якихось хлопів, що втекли від панських канчуків.

І знов загрозливо загуло і насунулося козацтво.

— Ми ніколи не тікали від ворогів, як пан Бжеський із своєю гусарією від жменьки партизанів князя Пожарського — раптом кинув йому в вічі старшина тремтячими з люті вустами.

Бжеський, як божевільний, схопився за шаблю, а старшина й собі вихопив з ножен блискуче черкаське лезо і став в оборонну позицію. Возний та виж [151] кинулися проміж них.

— Відберіть у них зброю, бо на суді заборонено бути озброєним, а хто не побажає її віддати, виведіть того геть звідси, — наказав підкоморій.

Старшина мовчки відстебнув шаблю і передав її козакам, а Бжеський гордовито спустив лезо додолу і презирливо засміявся.

— Ось що визначає кров завзятого вояки: мало не заплямував себе двобоєм з якимось хлопом, — сказав він, відсапуючись.

Коли порядок було встановлено, прокуратор знов попрохав слова.

— Як оборонець сиверських козаків, я перш за все прошу пана підкоморія визнати право власності на сиверську землю за козаками реєстровими й нереєстровими, які брали участь у Московському поході в лавах королівського війська. По-друге, визнати наїзд на уход шляхетного козака Барила за акт самоправства і грабіжництва, бо межі землі, подарованої панові Бжеському, проходять Ворсклою, а зазначений уход міститься за дві милі на південь від Ворскли, ген-ген у Дикому Полі, а тому зобов'язати пана Бжеського сплатити всі збитки Панасові Барилу, а самий уход визнати за власність Панаса, Барила.

— А я вимагаю визнати пана Бжеського за власника наданих йому земель, бо уход хоча й по той бік Ворскли, але теж відомий під назвою сиверської землі. До того ж, цю землю ніколи не орали, тобто вона є пустка, підлегла залюдненню.

— Он як! — обурено наблизився Барило. — Коли панам бажається щось захопити — земля є пустка; а коли приїздять королівські шафарі й пишуть люстрації [152], вимагаючи ланове [153] та інші податки, тоді ту ж саму землю вважають за приватну власність. І я вже двадцять років плачу за неї, як за своє майно.