Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
Вона обережно підняла мої плечі й голову до ілюмінатора над кріслом. Крізь товсте скло було видно безмежний океан, по якому котилися величезні хвилі з сивими гребенями. Так ось яка тепер Антарктика! Я багато разів пролітав раніше над її віковічними льодами. Тепер їх не було… Тепла океанська вода ще не встигла замерзнути. З часом, мабуть, тут застигнуть нові льоди. А тепер — вода, вода, безкраї хвилі потурбованої стихії!..
Я втомлено відкинувся знову на подушки.
— Може, ви хочете послухати, що діється в світі? — спитала мене Жанна.
Я слухняно кивнув головою. Жанна натиснула на кнопку радіоприймача. Знайомий голос диктора продовжував почату фразу:
“…залишилося на своєму місці. План інженера Андрєєва був цілком правильний. Вибухами викинуто в космічні простори Антарктику. Землетрус, який виник після вибухів, спричинився до великого руйнування тільки в південній півкулі — до тропіка Козерога. Комета відходить до сузір’я Столової Гори. Землю врятовано. Увага! Припущення астронома Бермігтона справдилося. Земля втратила свого супутника — Місяць. Сила притягання Комети зірвала з орбіти Місяць і захопила його в полон. Астрономічні обсерваторії Південної півкулі, які спостерігали небесні явища в ніч проти 22 червня, встановили, що Місяць, зірвавшись з своєї орбіти, з шаленою швидкістю полетів до ядра Комети. Через деякий час Місяць зник з поля зору телескопів, віддаляючись в напрямі ядра Комети. Незабаром астрономи побачили на ядрі Комети, яка віддалялася в космічний простір, величезний вогняний спалах. То Місяць упав на Комету, залишивши на диску ядра Комети яскраву вогняну пляму. Увага! Від розвідувального ракетоплана Л-306, надісланого з Москви через Південну Америку та Антарктику до Австралії, одержано повідомлення про долю пілота Троянова та експедиції професора Пелюзьє, що вилетіла 21 червня на ракетоплані С-218 з островів Фалкленд на північ. Увага! Ракетоплан С-218 зазнав аварії і примушений був знизитися біля бухти Бланка. Пілота і пасажирів океанські хвилі винесли в глиб суходолу, де їх помітив і забрав ракетоплан Л-306…”
Я нетерплячим рухом руки попросив вимкнути репродуктор. Усе минулося. Життя тече далі. Несподівано я відчув, що дуже втомився і хочу спати. Солодка млость розливалася по всьому тілу.
Я всміхнувся і заплющив очі.
ТАЄМНИЦЯ ЙОГО СУПУТНИКІВ
Власне, у цьому не було нічого дивного. І все ж таки, коли аналізатори “Зеніта-1”, неквапливо й ритмічно клацаючи металевими клавішами, вперше відстукали рівні рядки цифр, ніхто не зміг стримати розчарованого зітхання. Навіть Командир, не кажучи вже про Штурмана, Лікаря й Фізика. Штурман уголос переклав ці цифри на звичайну людську мову:
Тиск повітря — вдвоє нижчий, ніж на найвищих вершинах Гімалаїв… Так? — перепитав він, поглянувши на Фізика. Той ствердно кивнув головою. — Кисню — в тисячу разів менше, ніж на Землі. Вуглекислоти — вдвоє більше… Водяної пари — в сто разів менше, ніж у нас. Отже…
— Отже, виходити можна тільки в скафандрах, — підсумував Лікар. Він ще раз поглянув крізь грубе прозоре скло ілюмінатора. Простір, вкритий жовтим крупнозернистим піском, застиглі хвилі якого тяглися від самісінького корабля до далекого обрію, скидався на середньоазіатську пустелю: такі ж рівні бархани, без натяку на рослинність, суцільне піщане море.
Праворуч, майже на самому обрії, з пісків поставали невиразні пагорки, схожі на напівзанесені руїни. Але що то було насправді, здогадатися не міг ніхто, навіть потужні біноклі тут не зараджували. Повітря, чим далі до обрію, більше коливалося й мерехтіло рухливими хвилями; вони йшли від нагрітого грунту й викривляли обриси пагорків, “Руїни?” — подумав Лікар. Хто знає, що може бути в цьому невідомому, загадковому краю, де все поки що малозрозуміле, крім рядків чітких цифр, що їх невтомно вистукували аналізатори корабля.
І ще здавалося, ніби ясно відчувалися прямовисні потоки гарячого проміння, яке нещадно лилося з блідо-блакитного неба без жодної хмаринки. Лікар нервово пересмикнув плечима, уявивши, яка там спека, і вголос прочитав ще один рядок, вистуканий аналізатором:
— Температура повітря — 20 градусів за Цельсієм.
— Ясно, — підтвердив Фізик, не обертаючись. — Освітлений бік, літо… Мабуть, може бути ще більше…
Командир, який досі мовчав, щось обмірковуючи, сухо сказав:
— Здається, ніяких несподіванок немає, товариші? Ви ж не збиралися виявити на Марсі кримські пляжі чи Кавказьку Рів’єру? Дані аналізаторів, по суті, збігаються з тими відомостями, які ми вже одержали з автоматичних космічних станцій. Чи, може, Лікарю, ви незадоволені з наших скафандрів? Гаразд, гаразд, — усміхнувся він, побачивши різкий жест заперечення. — Так от, нового тут нічого немає. А все, що потрібно для роботи, у нас є. Отож почнемо насамперед з тих пагорків, які, здається мені, найцікавіші. Руїни чи природні підвищення грунту? Це ми й з’ясуємо в першу чергу. Наказую…