Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ООО Издательство “Добрая книга”
- ISBN: 978-5-98124-561-9
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)». Краткое содержание книги:
Одночасно ГРУ готувало в Одеському ВОКУ бійців національно-визвольних рухів, а простіше кажучи, - терористів з країн Азії, Африки та Латинської Америки. Для них був особливий факультет. До середини 60-х років цих борців стало стільки, що одного факультету вже не вистачало. Та й контакт радянських курсантів з братами по класовій боротьбі був небажаний. Тому було вирішено віддати «братам» все училище, а радянських курсантів перевести куди-небудь в інше місце. Куди ж? Та ось же в Києві місце звільнилося! Так Одеське вище загальновійськове командне училище влітку 1965 року стало Київським, розмістившись у містечку, яке звільнилося після розформування ККТУ. Прибулі з Одеси курсанти були зовсім не раді такому повороту долі. Вони писали на стінах: «Краще Одеса з трипером, ніж Київ з каштанами».
В той самий момент, в серпні 1965 року, я вступив до Київського ВОКУ. Готували там серйозно. Закінчив з відзнакою. Звільняв Чехословаччину від згубного і згубного впливу капіталізму. Після повернення отримав призначення в 145-й гвардійський Будапештський орденів Суворова та Богдана Хмельницького навчальний механізований полк 66-ї гвардійської Полтавської Червонопрапорної дивізії Прикарпатського військового округу. Призначення в навчальну дивізію було в наш час заохоченням і підвищенням. В лінійних частинах взводному стеля - старлей, ротному - капітан. У навчальних частинах взводний - капітан, ротний - майор. І посадові оклади в навчальних частинах і з'єднаннях були вище. Полк мій іменувався мотострілецьким, але готував сержантів для розвідувальних підрозділів та частин мотострілецьких і танкових дивізій Прикарпатського військового округу і двох груп військ, Центральної та Південної, тобто для радянських військ у Чехословаччині та Угорщині.
Підготовка була, м'яко кажучи, лютою. У той час головним завданням розвідувальних підрозділів і частин у бою був пошук і знищення ядерної зброї противника та засобів її доставки.
Розвідувальні підрозділи, виявивши в тилу противника ядерний фугас, ракетну батарею або 203-мм самохідну гаубицю, були зобов'язані повідомити про це в штаб і атакувати, які б не були їхні шанси на успіх.
Наші ймовірні (і малоймовірні) противники це розуміли, тому вже в мирний час вживали заходів з охорони та оборони особливо важливих об'єктів. На це Радянська Армія відповідала посиленням розвідувальних підрозділів. Раніше головною ударною силою розвідувальних батальйонів мотострілецьких і танкових дивізій були плавальні танки ПТ-76. При мені їх замінювали на Т-55 і Т-64.
Служба в учебці медом не здавалася. Навчальна дивізія в будь-який момент по тривозі розгорталася в бойову. Тривог таких вистачало. Тому у всіх нас було як би відразу дві служби в один час: і підготовка сержантів, і збереження мобілізаційної готовності з'єднання. Але це не все. Після виходу дивізії по тривозі на місці залишався другий комплект озброєння, бойової техніки, транспорту, боєприпасів і так зване «ядро» (тобто група офіцерів) для прийому резервістів і розгортання дивізії другого формування. За час служби мені довелося побувати як у першому складі, так і в «ядрі».
Я швидко переконався, що влада наша рідна даремно грошей нікому не платить і військовими званнями на халяву не балує. Служба ускладнювалася не в останню чергу браком командних кадрів. З дивізії постійно забирали офіцерів у тривалі закордонні відрядження - на Кубу, в Єгипет, в Сирію, до В'єтнаму і ще чорт знає куди. Але був наказ міністра оборони: посади вибулих в тривалі відрядження не займати. Посади залишалися вакантними, але роботу за вибулих хтось повинен був виконувати. У моєму батальйоні, наприклад, не було начальника штабу - він воював в Африці, і нового надіслати на це місце не могли. Тому командир першої роти тимчасово (три роки) виконував його обов'язки. Але якщо на місці немає ротного, командир першого взводу працював за нього. А в полку не було начальника розвідки. З тієї ж причини. Тому один ротний виконував його обов'язки...
Курс підготовки сержантів - півроку. Отримували новобранців ешелонами і через шість місяців, надавши лички наказом командира дивізії, відправляли у війська. Склав іспити - молодший сержант, здав на «відмінно» - сержант. Готували розвідників по суті до самогубних дій, але загибеллю розвідувальних груп забезпечували виживання головних сил.