Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

Автор: Суворов Виктор
Год: 2012
Язык: украинский
Год: ООО Издательство “Добрая книга”
ISBN: 978-5-98124-561-9
Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
Жанр: История

Электронная книга - «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)». Краткое содержание книги:

Нова книжка видатного історика, письменника і військового аналітика Віктора Суворова, написана в кращих традиціях бестселерів «Криголам» і «Акваріум» - це грандіозна історична реконструкція подій кінця 1950-х - першої половини 1960-х років, коли в результаті протистояння СРСР і США людство опинилося на межі Третьої світової війни, на волосині від загибелі в глобальній ядерній катастрофі. Складаючи відомі та маловідомі факти й події тих років в єдину мозаїку, автор розповідає про справжні причини Берлінської і Карибської криз, про які мовчать офіційна пропаганда, політики та історики в Росії та за кордоном. Ці події стали кульмінацією другої половини XX століття й визначили історичну долю Радянського Союзу та комуністичної ідеології. «Кузькіна мать: Хроніка великого десятиріччя» - нова сенсаційна версія нашої історії, що руйнує звичні уявлення й міфи про рушійні сили і причини ключових подій середини XX століття. Його книжка про політичні інтриги та боротьбу за владу всередині керівництва СРСР, про протистояння двох наддержав та їх спецслужб, про таємні розвідувальні операції та про людей, які штовхали людство до загибелі та рятували його. Книжка вміщує 150 фотографій, у тому числі унікальні архівні знімки, що публікуються в Росії вперше.

Перейти на страницу:

Я стояв на своєму: тільки під псевдонімом. Тоді постало питання: під яким? Видавець каже: має бути щось російське, краще в три склади і щоб якось було з армією пов'язано, але щоб читач не знав, як саме це пов'язано. Щось десь чув, але не впевнений.

Я кажу: Калашников! Він: ні, цього ми знаємо. Та й складів чотири. Коротше треба. Я йому: Суворов. А це хто? - Питає. Та був такий - відповідаю.

Так і вирішили. Я ж думав, один раз пожартую, а потім щось серйозне придумаю. До Радянського Союзу мої опуси все одно ніколи не дійдуть, а тут, у Британії, про Суворова знають не більше, ніж про геніального полководця віконта де Тюренна, маршала Франції.

І ось один мудрий викривач мене виїв: пиши під своїм ім'ям або під псевдонімом, гонорар же все одно однаковий! Ось він, доказ: не сам ти книжки пишеш!

Мила людино, псевдонім я вибирав тільки для першої книжки - для тієї, яка про київську гауптвахту. Валера Симонов, мій добрий приятель по Київському вищому загальновійськовому командному училищу, а згодом начальник розвідки армії, ось що написав:

«Особисто я, читаючи книгу «Визволитель», був вражений, з якою точністю автор зобразив київську гарнізонну гауптвахту. Не приховую, самому мені довелося там відсидіти загалом п'ятдесят з гаком діб»

(«Московская правда», 31 липня 1994 року).

Але якщо вірити не моєму другові, який на порядок більше за мене там відсидів, а викривачеві, то виходить, що російська людина (з українським корінням), яка там побувала і через це пройшла, розповісти про свої враження не здатна, і лише мудрі британці, яких там не було, які генеральські нужники не чистили, за мене змогли все це описати. Не інакше, що точність розповіді досягнута не мною, а прониклою в ті нужники всюдисущою британською розвідкою.

І ім'я на палітурці, громадянине викривач, річ не остання. Під своїм ім'ям напиши - одні гонорари, під псевдонімом - зовсім інші. Не розуміти це може тільки той, хто ніколи не мав справи з видавничим світом. Так от: ім'я автора (справжнє або псевдонім) часто важливіше за зміст.

У моєму випадку ситуація виглядала просто.

Існувала в світі велика наддержава на ім'я Радянський Союз. Вожді наддержави вчили всіх, як треба жити, танками нав'язуючи свій порядок, але у власній країні не могли забезпечити населення одягом і взуттям.

Наддержава безкоштовно завалила світ танками Т-54, кулеметами Владимирова і автоматами Калашникова, ракетами С-75 і гранатометами РПГ-7, але була не здатна себе прогодувати.

Наддержава допомагала всім, від Анголи та Ефіопії до Мозамбіку й Лівії. Але ця наддержава була не здатна побудувати житло для своїх офіцерів.

Наддержава першою проклала дорогу в космос, але ніяк не могла забезпечити свої школи теплими нужниками, а пологові будинки - гарячою водою.

Заради перемоги комунізму на Кубі наддержава ледве не втягла світ в ядерну катастрофу.

Наддержава тримала своїх годувальників у колгоспах, не даючи їм внутрішніх паспортів, щоб не розбіглися, і вела завзяту боротьбу за свободу пригноблених народів Азії й Африки.

Наддержава не платила своїм селянам грошей, а якщо потім і стала платити, то на ці гроші нічого неможливо було купити. І ця ж наддержава щороку вивозила сотні тон золота в Америку в обмін на зерно: нехай американський фермер буде багатий і щасливий, нехай купить собі будинок, автомобіль та трактор.

Наддержава вела смертельну боротьбу проти капіталізму, заявивши на весь світ устами свого вождя: ми вас поховаємо!

Але якщо наддержава поховає проклятих капіталістів, то хто ж її буде годувати?

Так ось: з Генерального штабу цієї наддержави втік офіцер. І написав книжку про Радянську Армію. Уявіть, що видавець оголошує: ось його справжнє ім'я, ось малюнок, ось біографія. В цьому випадку інтерес забезпечений. Успіх книжки в ті роки, в тій обстановці залежав тільки від імені на обкладинці.

А ось інша ситуація. Виходить та ж сама книжка про Радянську Армію. Але про автора відомо тільки те, що звуть його, наприклад, Македонський Олександр Сергійович. І читач, і критики до такої книжки, зрозуміло, поставляться з недовірою. І гарантувати успіх в цьому випадку ніяк не можна. Тому й аванс ріденький.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?