У вогні

Я хотіла заперечити, але він притиснув палець мені до вуст.

— Для тебе все буде по-іншому. Я не кажу, що буде легше, але в твоєму житті є інші люди, заради яких тобі варто жити.

Піта зняв із шиї ланцюжок із золотим кулоном. Підставив його під сяйво місяця, щоб я змогла роздивитися переспівницю. Його палець сковзнув до застібки, якої я не помічала раніше, і прикраса відкрилася. Це був не просто кулон, як я думала, а медальйон. Усередині — світлини. З правого боку — мама і Прим, вони щиро сміються, а з лівого — Гейл. Теж — не повірите — усміхнений.

Мабуть, ніщо в світі не могло б у цей момент вразити мене більше за побачені обличчя. Тим паче після того, що я сьогодні чула… то була ідеальна зброя проти мене.

— Катніс, ти потрібна своїй родині,— сказав Піта.

Моя родина. Мама. Сестра. Мій удаваний кузен Гейл.

Пітин натяк ясний як день. Гейл — член моєї родини, і одного дня, якщо я виживу, стане ним офіційно. Я вийду за нього заміж. Піта водночас дарував мені і власне життя, і Гейла. Щоб мені не довелося між ними розриватися. Віддавав мені все. Ось який подарунок Піта мені приготував.

Я чекала, що він заговорить про дитину, гратиме на камеру, але він про це навіть не згадав. І я збагнула: те, що він сказав, поза Іграми. Він і справді щиро в це вірить.

— За великим рахунком, я нікому не потрібен, — промовив Піта, але в голосі його не відчувалося жалю до себе.

Це правда, він не потрібен своїй родині. Вони, звісно, тужитимуть за ним, як і жменька друзів. Але недовго. Навіть Геймітчу горілка допоможе швидко про нього забути. І знагла я усвідомила, що єдиною людиною, яка ніколи не оговтається, якщо Піта помре, буду я.

— Мені потрібен, — сказала я. — Ти потрібен мені.

Піта був засмучений; він глибоко вдихнув, приготувавшись сперечатися зі мною, і це погано, дуже погано, адже зараз він заговорить про Прим, про маму, і в мене в голові знову все переплутається. Отож щоб він не заговорив, я зупинила його поцілунком.

І я вдруге це відчула. Те, що відчувала лише раз у житті. Минулого року в печері, коли я намагалася переконати Геймітча прислати нам їжу. І під час Ігор, і потому я цілувала Піту тисячу разів. Але тільки від одного поцілунку у грудях щось ворухнулось. І мені захотілося ще. Але тоді рана в мене на голові знову закривавилася, і Піта змусив мене прилягти.

Цього разу нам нічого не заважало. Після кількох марних спроб урвати поцілунок і щось сказати Піта нарешті здався. У грудях у мене розливалося тепло, воно ширилося по всьому тілі, від пальців ніг до кінчиків волосся. Але поцілунки не вгамовували моєї спраги, вони мали зовсім протилежний ефект: хотілося більшого. Я думала, що знаю про голод усе, але це був зовсім інший голод.

До реальності нас повернув перший гуркіт грому — опівночі блискавка влучила просто в дерево. Фіней також прокинувся. Він голосно скрикнув і сів. Зануривши пальці в пісок, він намагався знайти опору, пересвідчитися, що кошмар, який йому наснився, був лише сном.