У вогні

— А де будемо ми, коли це станеться? — поцікавився Фіней.

— Далеко в джунглях, в безпеці,— відповів Біпер.

— І кар’єристи будуть у безпеці, якщо не спустяться до води, — зазначила я.

— Щира правда, — озвався Біпер.

— Але морські мешканці просто зваряться, — пробурмотів Піта.

— Не просто зваряться, — сказав Біпер. — Боюся, більше нам морепродуктів поїсти не вдасться. Але й у джунглях є чимало їстівного, правда, Катніс?

— Так. Горіхи й пацюки, — відповіла я. — А ще у нас є спонсори.

— Тоді я не бачу жодних проблем, — мовив Біпер. — Та оскільки всі ми тут союзники і ця справа вимагає спільних зусиль, рішення за вами чотирма.

Ми точно як школярі. Не в змозі закинути його теорії нічого, крім елементарних зауважень. Які здебільшого навіть не мають стосунку власне до плану. Я підвела очі на збентежені обличчя товаришів.

— Чом би й ні? — нарешті промовила я. — Нам немає що втрачати. Якщо план провалиться, жодної шкоди не буде. А якщо все вийде, то це — реальний шанс позбутися ворога. Та навіть якщо нічого не спрацює і загинуть лише морські мешканці, принаймні Брут з Енобарією також залишаться без джерела харчування.

— Я підтримую, давайте спробуємо, — сказав Піта. — Катніс має рацію.

Фіней поглянув на Джоанну та звів брови. Він не наважувався підтримати план без її згоди.

— Гаразд, — нарешті вимовила вона, — в будь-якому разі це краще, ніж полювати на них у джунглях. До того ж вони навряд чи розкриють наш план, бо ми й самі його погано розуміємо.

Перш ніж обмотати дерево дротом, Біпер захотів його оглянути. Судячи з сонця, була дев’ята година ранку. Нам усе одно час уже було забиратися з узбережжя. Отож ми розібрали наш табір, перейшли ні ту ділянку узбережжя, яка межувала з сектором блискавки, й попрямували у джунглі. Біпер і досі був занадто слабкий і сам дертися на пагорб не міг, тому Пітз й Фінею довелося по черзі його нести. Я дозволилг Джоанні вести перед, бо хто як не вона родом із лісовогс округу, тож не дасть нам загубитися в лісі. Крім того я своїми стрілами завдам ворогу більшої шкоди, ні вона своїми двома сокирами, тож я ліпше прикриватиму тил.

Важке задушливе повітря причавлювало мене до землі Від початку Ігор я ще жодного разу не дихнула вільно Хотіла б я, щоб Геймітч припинив надсилати нам хліб з Округу 3, а натомість прислав трохи хліба з Округу 4; бо за ці два дні з мене вийшло пару відер поту, і хоча ми весь час їли рибу, організм вимагав солі. А ще було б непогано отримати шматочок льоду. Чи принаймні трішки холодної води. Я, звісно, вдячна за ту рідину, що ми видобували з дерев, але вона така ж тепла, як і морська вода, як і повітря, як і всі трибути, як і я. Ми всі туї скоро зваримося.

Коли до дерева було вже рукою кинути, Фіней запропонував мені вести перед.

— Катніс чує силове поле, — пояснив він Біперу та Джоанні.

— Чує? — перепитав Біпер.

— Тим вухом, яке мені оперували в Капітолії,— пояснила я, думаючи: кого я намагаюся обдурити цією вигадкою? Біпера? Таж він, певна річ, пам’ятає, як сам пояснив мені, як визначати силове поле. До того ж силове поле взагалі не можна почути. Але Біпер, не знаю чому, не заперечив.