Україна — не Росія
- Автор: Кучма Леонид Данилович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Время
- ISBN: 5-94117-127-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Україна — не Росія». Краткое содержание книги:
Коли я готував згадану ювілейну промову, мені зустрілася цитата з відозви Хмельницького до козаків у зв’язку з війною проти Польщі в 1648 році. У цій відозві він закликав козаків брати за приклад своїх славних і войовничих предків, які під водійством Одонацера 14 років володіли Римом. Історик, що допомагав мені, пояснив, що, за переконанням Хмельницького, плем’я ругів у Європі V століття насправді було плем’ям русів. Воєначальник же Одоакр (Одоацер, Одонацер), який скинув в 476 році останнього римського імператора і захопив владу в Римі, був, за словами стародавнього історика Йордана, «genre Rogus», родом з ругів.
Я був абсолютно вражений. Не тим, що Римом міг володіти рус, мені це байдуже. Я був уражений ерудицією Богдана Хмельницького. Виходить, він був знайомий з написаними латиною працями Йордана, мав якусь свою концепцію стародавньої історії і виводив з неї призначення козацтва. Адже це зовсім не те, що іноді кинути латинський вислів, це вміли і школярі з гоголівського «Вія».
Мало того, адже й у козаків Хмельницького теж повинні були існувати якісь уявлення про Рим. Надихати людей на велику справу можна лише за допомогою зрозумілих їм прикладів. Я раптом побачив наших предків XVII століття в новому світлі.
Читаючи про українських державних діячів того часу, постійно зустрічаєшся із свідченнями їхньої освіченості. Гетьман Сагайдачний — автор твору «Про Унію», гетьман Павло Тетеря міг вести розмову латиною, а Мазепа і зовсім «был беглец во всех речах». Коли Хмельницького ховали, генеральний писар запорізького війська Самійло Зорька, який стояв біля труни, говорив, ридаючи: «Милий вождю! Древній руський Одонацер!» У багатьох гетьманів України й у частини козацької старшини була, як би ми сказали сьогодні, прирівняна до університетської освіта, деякі з них мали досвід життя або перебування в європейських країнах. Багато київських богословів училися за кордоном — хто в Голландії і Франції (Петро Могила), хто в Оксфорді й Італії (Адам Зерніков).[39]
Богдан (Зіновій) Михайлович Хмельницький, народився, мабуть, у 1595 році в Правобережній Україні, що входила тоді до Речі Посполитої, у родині дрібного шляхтича, чигиринського підстарости. Учитися він відправився далеко від дому, до Ярослава Галицького (біля Перемишля, нині в Польщі), до єзуїтської «колегії», куди приймали і православних. Він не міг відправитися до Києва, тому що київська братська школа відкрилася тільки в 1615 році.
Батько Богдана вірно служив польському королю, і в 1621 році, уже сотником, поліг у бою з турками під Цецорою, коли загинув цвіт польського війська на чолі з гетьманом Жолкевським (це був той самий Станіслав Жолкевський, що переможно вступав у Москву 4 липня 1610 року). У битві під Цецорою брав участь і Богдан. Він потрапив у полон, опинився в Константинополі, навчився турецької мови і східних звичаїв, що потім стало йому в пригоді. Через два роки він був викуплений (звичайна практика того часу), повернувся на батьківщину і записався в реєстрові козаки. Є відомості, що він організував кілька морських походів запорожців на турецькі міста. У 1629 році козаки під керівництвом Хмельницького вчинили наліт на околиці Константинополя і повернулися з багатою здобиччю.
У 1632 — 1634 роках Богдан бере участь у російсько-польській війні за Смоленськ — природно, на польському боці, і одержує від короля Владислава IV золоту шаблю за хоробрість. Завершивши бойову кар’єру, Хмельницький починає кар’єру адміністративну. У 1638 році він — генеральний писар Запорізького війська, це висока посада. Він не раз входив до складу депутацій до польського короля і польського сенату і сейму. Депутації приносили скарги на утиски, яких зазнають козаки від польських магнатів і влади, і вимагали своїх «прав і вольностей лицарських».
З королем знайти спільну мову було можна, але розраховувати на розуміння сейму і сенату не доводилося. Козача верхівка сподівалася на рівняння її в правах з польським панством. Ця надія змушувала її служити королю і проливати кров у війнах Польщі. Але варшавські аристократи жахалися від думки, що степові вихідці, «печеніги», будуть засідати разом з ними. У своєму осліпленні депутати наближали великі лиха Польщі.
39
У Московській Русі того часу практично не було людей, що одержали освіту за кордоном, а за рубіж їздили тільки дипломати, духовні особи і купці — що сильно нагадує Радянський Союз.