Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3

Старанно контролюючи рухи і добре розуміючи свою безпорадність, я зачовгав далі, водночас намагаючись не випускати з поля зору клятого рифа, поки Саут-стріт дозволяла бачити море. Що все це означало, я не мав ані найменшого уявлення, хоч і підозрював якийсь дивний ритуал, пов’язаний з Рифом Диявола. Або ж на ці зловісні скелі висадилися з корабля якісь невідомі. Я взяв ліворуч, огинаючи залишки хирлявої зелені, все ще вдивляючись в освітлений примарним сяйвом літнього місяця океан і таємничі спалахи загадкових сигнальних вогнів.

Нічого страшнішого я не відчував ні до тієї миті, ні потім. Я втратив залишки самоконтролю і стрімголов, забувши про будь-яке маскування, кинутися бігти у південному напрямку повз роззявлені пащі дверей і вікна будинків, що по-риб’ячому витріщалися з обох боків лячної пустельної вулиці. Річ у тім, що уважно придивившись до осяяної місяцем поверхні океану між рифом і берегом, я з жахом побачив, що вона аж ніяк не була пустельною — вода кипіла, орди невідомих істот пливли у бік міста. Навіть із чималої відстані, з першого погляду я зрозумів, що над водою здіймаються не людські голови та руки, а настільки чужинські, що я не візьмуся навіть намагатися їх описати чи пояснювати їхню породу.

Мій відчайдушний біг почав уповільнюватись іще до кінця кварталу, позаяк зліва я почув наближення шуму і вигуків організованої погоні. З боку Федерал-стріт долітали тупотіння, гортанні звуки і дирчання мотора. В одну мить мої плани різко змінилися — оскільки шосе на південь уже могли заблокувати, слід було знайти інший шлях до порятунку. Я на секунду завмер і шмигнув у найближчі двері, радіючи, що встиг перейти яскраво освітлену місцину раніше, ніж з паралельної вулиці вийшли переслідувачі.

Наступна думка була геть безрадісною — натовп рухався сусідньою вулицею, а отже, вони не гналися безпосередньо за мною, не бачили мене, а діяли за узгодженим планом і відрізали шляхи відходу з міста. З цього можна було зробити цілком логічний висновок, що всі дороги з Інсмута так само патрулюються, адже ніхто не міг точно знати, яким шляхом я скористаюсь. Якщо все насправді так, місто слід було залишати не по дорозі, а навпаки, тримаючись якнайдалі від неї. Але як це зробити, коли вся навколишня місцевість — суціль болота і струмки? На якусь мить у мене голова пішла обертом — від усвідомлення безпорадності і від посилення повсюдного запаху риби.