Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-8
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3». Краткое содержание книги:
Тоді я і згадав про давно покинуту залізничну гілку на Раулі — її порослий бур’яном та чагарями насип усе так само вів на північний захід від розташованої поруч із рікою руїни залізничної станції. Досі лишався шанс, що місцеві просто не подумають про неї, оскільки чагарі дуже утруднювали пересування і навряд чи втікач обрав би для себе саме такий шлях. Я добре роздивився залізницю з вікна готелю і знав, як туди пройти. Початок колії непогано проглядався з дороги на Раулі і з найвищих точок у самому місті, однак можна було непоміченим проповзти через підлісок. Мені все одно не лишалося нічого іншого, тож варто було спробувати.
Зачаївшись у своєму пустельному прихистку, я ще раз звірився з картою при світлі ліхтарика. Для початку треба було якось дістатися старої залізниці, і я одразу ж побачив, що найбезпечніше буде рухатись у напрямку Бебсон-стріт, потім повернути на захід до Лафайєт, а там знову на північний захід і доволі звивистим шляхом іти через Лафайєт, Бейтс, Адамс і Бенкс-стріт — остання тяглася уздовж річки аж до покинутої залізничної станції, яку я бачив з вікна. Я вирішив рухатися саме до Бебсон-стріт через небажання знову виходити на відкриту місцевість і далі йти на захід широкою Саут.
Знову опинившись на вулиці, я перейшов на протилежний бік, щоб просуватися якомога непомітніше. З боку Федерал-стріт, як і раніше, долинав шум; обернувшись, я помітив щось схоже на відблиск світла біля будинку, через який так щасливо втік з готелю. Прагнучи якомога скоріше віддалитися од Вашингтон-стріт, я побіг підтюпцем, сподіваючись не спіткати когось аж надто спостережливого. Майже на розі Бебсон-стріт я з тривогою помітив, що, судячи з фіранок, в одному з будинків хтось живе, однак всередині не горіло світло, тож я проминув його без пригод.
На Бебсон-стріт, що перетиналась із Федерал-стріт і не могла захистити мене від очей переслідувачів, я намагався триматися якомога ближче до напівзруйнованих нерівних стін будинків; двічі завмирав у дверях — кожного разу, коли шум за спиною несподівано посилювався. Порожній простір попереду в променях місячного світла здавався безмежним і пустельним, але тепер мені, на щастя, уже не треба було йти через нього. Обережно визирнувши з-за рогу, я побачив автомобіль, який стрімко перетнув відкритий простір і помчав уздовж Еліот-стріт, що в цьому місці перетинала вулиці Бебсон і Лафайєт.
Поки я спостерігав за ним, задихаючись від нової хвилі рибного смороду, встиг розгледіти, як за автомашиною, смикаючись і човгаючи ногами, суне група незграбних згорблених істот, і зрозумів, що вони пильнують дорогу на Іпсвіч, якою продовжується Еліот-стріт. Двоє з тих створінь носили надто мішкуватий одяг, голову одного прикрашала висока гостроверха тіара, яка сліпуче сяяла у місячних променях. Його хода була такою дивною, що я несамохіть здригнувся — здавалося, це створіння не стільки йшло, скільки стрибало.
Коли останній з цієї групи зник, я пішов далі; завернувши за ріг будинку на Лафайєт-стріт, квапливо перебіг на протилежний бік Еліот-стріт, адже не міг виключати, що котрийсь із патрульних може плентатись позаду, наздоганяючи своїх. Як і раніше, здалеку, з боку міської площі, долинало щось подібне до кумкання і цокотіння, але мені вдалося без пригод перейти вулицю. Найбільше я побоювався знову виходити на широку і добре освітлену Саут-стріт, з якої ще й відкривалося море, тож довелося добряче понервувати. Хтось міг просто дивитись на вулицю, хтось із патрульної групи на Еліот-стріт, відставши від своїх, міг також звернути на мене увагу. Останньої миті я вирішив не ризикувати і перейти небезпечне місце човгаючи, як пересічний городянин.
Коли переді мною знову відкрилося море — цього разу вже праворуч, — я намагався не дивитися на нього взагалі, але не зміг стриматись і крадькома зиркнув у тому напрямку, продовжуючи дибати до рятівної тіні. Всупереч очікуванням, я не побачив у морі жодного судна, привертав увагу тільки невеликий весловий човен, що прямував до покинутих причалів, в якому я помітив якийсь громіздкий і вкритий брезентом предмет. Хоча човен плив на значній відстані від берега і я не міг роздивитися деталей, веслувальники видалися мені особливо гидкими. Розгледів я ще й кількох плавців, а на далекому чорному рифі блимало слабеньке, але досить стабільне світло, не таке, як мерехтіння сигнальних вогнів раніше, і було воно якогось дивного кольору, важко навіть сказати, якого саме. Над похилими дахами далеко попереду і трохи праворуч височів готель Джилмен-Хаус, цього разу зовсім темний. Із новою силою вдарив рибний сморід, на коротку мить, здавалося, розвіяний легким подувом рятівного вітерцю.