Казки народів світу

І Аладдін розповів матері все, що з ним трапилося відтоді, як розлучився з нею, й до того, як джин виніс його з підземелля.

І коли мати почула синову розповідь і дізналась, як повівся з ним магрібинець, то мовила:

— Синку, в ту мить, як я побачила магрібинця, серце мов відчуло щось лихе. В нього на обличчі написано, що він дурисвіт і чаклун, який губить людей своїми чарами! І я злякалась за тебе.

Аладдін дві ночі не спав, тож був дуже млявий і сонний. І він міцно заснув, а прокинувся аж наступного дня, коли сонце звернуло вже на полудень. Він попросив їсти, бо дуже зголоднів, але мати сказала:

— Гай-гай, синку, в мене немає нічого, бо все, що було, ти з’їв учора. Зараз піду на базар, продам прядиво й куплю на вторговані гроші їжі..

— Хай твоє прядиво лишається вдома, матінко, — відповів Аладдін. — Дай мені лампу, яку я приніс із собою. Віднесу я її на базар. За неї, мабуть, заплатять більше, ніж за прядиво.

Мати принесла лампу, але побачила, що вона брудна, і сказала:

— О синку, хіба ж ти продаси таку бруднющу лампу? її треба почистити. Зараз я візьмуся до цього. А тоді вже понесеш продавати.

І вона взяла жменю піску й почала терти ним лампу. Аж раптом перед нею став велетень-джин, страшний та грізний на вигляд, і промовив:

— Твій раб до твоїх послуг! Кажи, чого бажаєш! І я, і всі раби цієї лампи коримось тому, хто володів нею.

Коли Аладдінова мати побачила джина, її охопив жах, і язик у неї занімів, бо вона зроду не бачила таких велетнів, і вона впала на землю непритомна. Аладдін підскочив до матері, взяв з її рук лампу і сказав джинові:

— Я голодний! Принеси мені попоїсти, і хай ця їжа буде краща за все, що я їв досі!

Джин цю ж мить пропав з очей, а коли незабаром з’явився знову, то приніс столик із щирого срібла, а на тому столику стояло дванадцять тарілок з різними наїдками, два срібні келихи, два глеки з вином і хліб, біліший від снігу.

Джин поставив усе це перед Аладдіном і зник, а хлопець підвів матір, побризкав їй обличчя трояндовою водою і, коли вона прийшла до тями, сказав:

— О матінко, частуйся!

Побачивши перед собою срібний столик, бідна вдова здивувалась й спитала:

— Хто ж це прислав нам такі щедрі дарунки, сину? Видно, це цар дізнався про наші злидні й шле нам свій обід!

— Матінко, не час зараз гадки гадати, — відповів Аладдін. — Краще попоїмо, бо ми дуже голодні.

Тоді мати підійшла і сіла біля столика, і вони разом їли й пили, поки вдовольнились, і мати чудувалася, дивлячись на розкішні страви.

Коли вони помили після обіду руки, мати мовила:

— О синку, розкажи, куди дівся той джин після того, як я впала непритомна! Слава аллахові, що ми попоїли і ти вже не голодний!

І Аладдін розповів про все, і мати, вражена та приголомшена, сказала: