Книга дивних нових речей

Пітер запропонував, що вивчатиме їхню мову, але оазяни не надто охоче згоджувалися його вчити, та й глибоко в душі чоловік думав, що це буде марною витратою часу, адже, щоб відтворити звуки, якими вони розмовляли, йому, либонь, треба було відірвати собі голову й ґерґотіти залишками гортані, тоді як оазяни завдяки зусиллям Курцберґа й Тартальйоне, які проклали шлях Пітерові, а також завдяки своєму релігійному запалу досягли дивовижних успіхів у чужопланетній для них мові, розмовляти якою вони були так само неспроможні, як ягня дертися по драбині. І все-таки вони дерлися, і Пітер гостро відчував піднесеність їхніх прагнень. Зважаючи на ті уривки з Біблії, які їм вдалося запам’ятати, він дійшов висновку, що Курцберг не панькався з оазянами через їхню неспроможність вимовляти звуки: вони мали виголошувати все так, як написано у Святому Письмі.

Пітер мав на меті проявити тут більше чутливості. Протягом свого безсонного тижня, проведеного на аміківській базі, він чимало попрацював, перетлумачуючи Біблію словами, які його пастві було б легше вимовляти. «Пасовища», наприклад, стали «луками», «праведність» тепер мала бути просто «добром». «Пастир» став «тим, хто дбає про мене» (не важливо, що поняття довелося описувати кількома словами, головне його зміст, та й узагалі вислів вийшов трохи навіть поетичний). «Посох» мав тепер зватися «кий-оберіг». Пітер добряче упрів, доки домізкувався до останнього. Результат його мовних викрутасів недостатньо передавав суть поняття, і «кию-оберегу» бракувало врочистої величі «посоха», але це слово було краще, ніж маловідома «ґирлиґа», милосердніше на вимову для оазянського горла, а також містило в собі правильні елементи божественної могутності й пастирської турботи.

Плоди цієї праці лежали в Пітера в рюкзаку. Він зняв наплічник із плечей, кинув біля кафедри і сам сів біля нього. На нього зійшло відчуття спокою, наче по всьому організму теплом розійшовся алкоголь. Недоладна поїздка з Ґрейнджер зникала з пам’яті, розмова з Тускою, здавалося, була давним-давно; Пітер не міг пригадати нічого з останнього листа Беа, окрім того, що вона збирається повести Біллі Фрейма на виставку котів. Дивно, але настінний колаж Ноєвого ковчега, який зробили Біллі і Рейчел, Пітер пам’ятав так яскраво, наче взяв його з собою в подорож, і зараз ця картина висіла десь поряд.