Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
— Перепрошую, — втрутився я, — але я хотів би наголосити, що стосовно виняткових прав, то я зрікаюся цілковито… Не бажаю для себе упривілейованости. Якраз навпаки… Я ні в чому не хотів би вирізнятися, атож, мені залежить на тому, щоб якнайбільше злитися, зникнути у сірій масі кляси. Увесь мій задум не влучив би в ціль, коли б я був у чому-небудь упривілейований порівняно з іншими. Навіть якщо йдеться про фізичні покарання, — тут я підняв палець, — я повністю визнаю їх спасенний і високоморальний вплив, — виразно застерігаю щодо себе, щоб під цим оглядом для мене не робили жодних винятків.
— Дуже похвально, дуже педагогічно, — сказав пан директор з похвалою. — Крім того, я гадаю, — додав він, — що ваша освіта внаслідок довгого невживання вже виявляє, по суті, деякі прогалини. Під цим оглядом ми, як правило, віддаємося оптимістичним оманам, які легко розвіяти. Чи ви, наприклад, ще пам'ятаєте, скільки буде п'ять на сім?
— Пять на сім, — повторив я, стривожений, відчуваючи, як сум'яття, що напливало теплою і блаженною хвилею до серця, закриває млою ясність моїх думок. Осяяний, паче одкровенням, власним неуцтвом, я майже захоплено почав заникуватися і повторювати, радіючи, що справді повертаюсь до дитинної несвідомости: п'ять на сім, п'ять на сім…
— А бачите, — сказав директор, — саме час, щоб ви записувалися до школи. — Потім, узявши мене за руку, завів до кляси, в якій відбувалася наука.
Знову, як піввіку тому, я опинився в галасі, в цій залі, рійній і темній від мураховиння рухливих голів. Я стояв, малесенький, на середині, тримаючись за полу пана директора, в той час як п'ятдесят пар молодих очей приглядалося до мене з байдужою, жорстокою корисливістю тваринок, які бачать представника тої самої раси. З усіх боків до мене викривлялися обличчя, робилися міни у швидкій здавленій ворожості, наставлялися язики. Я не реагував на ці зачіпки, пам'ятаючи добре виховання, яке я колись отримав. Розглядаючись у цих рухливих обличчях, що були сповнені недолугих гримас, я пригадав собі ту саму ситуацію перед п'ятдесятьма роками. Тоді я так само стояв біля мами, поки вона залагоджувала мою справу з учителькою. Тепер же замість матері пан директор шептав щось на вухо панові вчителю, який кивав головою і позирав на мене з повагою.
— То сирота, — нарешті сказав він клясі, — він не має ні батька, ні матері — не докучайте йому занадто.
Сльози закрутилися мені в очах при цій промові, справжні сльози розчулення, а пан директор, сам зворушений, всунув мене за першу парту.
Відтоді почалося для мене нове життя. Школа відразу поглинула мене повністю. Ніколи за часів мого давнього життя не бував я такий заклопотаний тисячею справ, інтриг та інтересів. Я жив відтепер у одному великому захопленні. Над моєю головою схрещувалася тисяча найрізноманітніших інтересів. Мені пересилалися сигнали, телеграми, давалися змовницькі знаки, мені псикали, моргали і на всі способи нагадували мені на миґах про тисячу зобов'язань, що їх я взяв на себе. Я ледве міг дочекатися кінця уроку, під час якого я з вродженої ввічливости із стоїцизмом витримував усі атаки, щоб ні слова не пропустити з наук пана вчителя. Ледь-но пролунав голос дзвоника, на мене звалювалася та вересклива зграя, нападала на мене із стихійною силою, майже розносячи мене на шматки. Надбігали ззаду почерез лавки, тупочучи ногами по партах, перескакували в мене над головою, вигепувалися через мене. Кожен верещав мені в вухо свої претенсії. Я став центром усіх інтересів, найсерйозніших переговорів, найзаплутаніші й найдражливіші афери не могли обійтися без моєї участи. Я ходив по вулиці завжди оточений галасливою галайстрою, яка невпинно жестикулювала. Пси обминали нас здалека з прищуленими хвостами, з нашим наближенням коти вискакували на дахи, а самотні малюки, зустрінуті по дорозі, з пасивним фаталізмом ховали голову між плечі, приготувавшись до найгіршого.
Шкільна наука ні в чому не втратила для мене чару новини. Наприклад, мистецтво слебезування. Вчитель апелював просто до нашого незнання, він умів видобувати його із швидкістю і спритністю, доходив у нас, урешті-решт, до тієї tabula rasa, яка є підґрунтям будь-якого навчання. Викорчувавши в нас таким чином усі передсуди і навики, він розпочав науку з основ. З силою й натугою ми мелодійно дудукали дзвінкі силаби, сьорбаючи в павзах носом і пальцем витискаючи на книжці літеру за літерою. Мій буквар носив такі самі сліди вказівного пальця, згущені біля тяжчих літер, що й букварі моїх колег.