Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Але відколи прийшов новий голова контори, змінилося й це.
Тепер, коли погідно, я часто сідаю на лавці в маленькому сквері напроти міської школи. З недалекої вулиці долинає стук сокир, що рубають дерево. Дівчата й молоді жінки повертаються з торгу. Деякі мають серйозні й регулярно зарисовані брови і йдуть, дивлячися з-під них грізно, стрункі й похмурі — ангелиці з кошиками, наповненими овочами і м'ясом. Часом вони зупиняються перед крамницями і приглядаються до себе в дзеркалі вітрини. Потому відходять, кинувши згори гордий і муштруючий погляд за себе, на кінець власного черевичка. О десятій годині на поріг школи виходить сторож, і його крикливий дзвіночок наповнює вулицю своїм галасом. Тоді нутро школи немов би раптово збурюється навальним бунтом, від якого будинок мало не вибухає. Немов утікачі, з цього загального сум'яття вилітають, як із пращі, малі обдертюхи — вилітають з брами, злітають з вереском з кам'яних східців, щоб, опинившись на свободі, взятися за якісь несосвітенні скоки, кидатися в шалені імпрези, імпровізовані наосліп, між двома витрішками очей. Часом забігають у цих безтямних гонитвах аж до моєї лавки, перелітаючи, кидають у мій бік незрозумілі обзиванки. Їхні обличчя немов би зіскакують з завіс від раптових гримас, що їх вони до мене корчать. Мов стадо розбишакуватих мавп, що пародійно коментують свої блазенські вибрики, пролітає ця громада далі, жестикулюючи з пекельним вереском. Тоді я бачу їхні задерті і ледь зазначені носики, що не можуть втримати витьоків, їхні вуста, роздерті криком і покриті висипкою, їхні маленькі стиснуті кулачки. Буває, вони часом затримуються біля мене. Дивна річ, вони сприймають мене, як ровесника. Мій зріст давно вже перебуває в занепаді. Моє обличчя, зімлявіле і ветхе, дуже подібне на дитяче. Я дещо заклопотаний, коли мене безцеремонно торкають. Коли один з них уперше вдарив мене зненацька в груди, я поповз під лавку. Але не образився. Вони витягнули мене звідти блаженно пом'ятого і захопленого такою свіжою і животворною поведінкою. Ця-от добра риса, що я не ображаюся на жодну нахабність їхнього поривистого savoir-vivre, дає мені їхню прихильність і популярність. Легко здогадатися, що відтоді я сумлінно оснащую свої кишені відповідною колекцією ґудзиків, камінців, шпульок від ниток, кавалків ґуми. Це неймовірно полегшує обмін думками і становить собою природній поміст у зав'язуванні дружби. Крім того, поглинуті речевими зацікавленнями, вони менше звертають увагу на мене самого. Під прикриттям арсеналу, видобутого з кишені, я не потребую побоюватися, що їхня цікавість і пронозливість стане надокучливою щодо мене самого.
Врешті-решт, я вирішив впровадити в дію одну думку, яка щораз упертіше нуртує в мені вже досить довгий час.
Був безвітряний, лагідний і замислений день, один з тих днів пізньої осені, в яких рік, вичерпавши всі кольори й відтінки цієї пори, немов би повертається до весняних реєстрів календаря. Небо без сонця розклалося на кольорові смуги, лагідні шари кобальту, ґриншпану і селедину, замкнуті на самому краю смугою чистої як вода білости — колір квітня, неяскравий і давно забутий. Я одягнув найкраще вбрання і вийшов у місто не без деякого трепету. Ішов швидко, без перешкод, у затишній аурі того дня, ані разу не збочивши з прямої лінії. Не переводячи духу, я вибіг на кам'яні східці. Alea iacta est — сказав я собі, застукавши у двері канцелярії. Скромно зупинився перед столом пана директора, як воно й личило у моїй новій ролі. Я відчував якесь сум'яття.
Пан директор вийняв із заскленого пуделка хруща на шпильці і скісно наблизив до ока, розглядаючи його під світлом. Його пальці були замацькані чорнилом, нігті короткі і пласко обрізані. Він поглянув на мене з-за окулярів.
— Пан радник хотів би записатися до першої кляси? — сказав він. — Дуже похвально й достойно, розумію, раднику, значить, з основ, з фундаментів — відбудовувати свою освіту. Я завжди повторював: граматика і табличка множення — ось підстави освічености. Зрозуміло, ми не можемо трактувати пана радника, як учня, що підлягає шкільному примусові. Радше, як вільного слухача, як ветерана абетки, так би мовити, який після довгого волоцюзтва, сказати б, повторно повернувся до шкільної лави. Спрямував свій побитий корабель до оцього порту, так би мовити. Так, так, пане раднику, небагато виявляє таку приємність, це визнання наших заслуг, щоб отак, вік звікувавши у праці, після стількох трудів, повернутися до нас і осісти вже назавжди як добровільний, дожиттєвий другоклясник. Пан радник буде на виняткових у нас правах. Я завжди говорив…