Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою

Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:

Бруно Шульц: Українське різночитання
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
1 ... 108 109 110 111 112 113 114 115 116 ... 147
Перейти на страницу:

Одного разу, не пам'ятаю вже, як то воно було, пан директор увійшов до кляси і в тиші, яка раптом залягла, вказав пальцем на трьох з-поміж нас, між ними й на мене. Ми повинні були негайно ж піти з ним до канцелярії. Ми знали, чим то пахне, і двоє моїх співвинуватців уже наперед почали бичати. Я байдуже дивився на їхню передчасну скруху, на деформовані раптовим плачем обличчя, так, наче з першими сльозами з них сповзла людська маска і оголила безформне місиво плачучого м'яса. Щодо мене — то я був спокійний, я-бо з розумінням моральних і праведних природ покарання піддавався перебігові справ, готовий із стоїцизмом стерпіти наслідки моїх дій. Та сила характеру, що скидалася на затверділість, не подобалася панові директору, коли всі ми троє винуватців зупинилися перед ним у канцелярії — пан директор асистував цій сцені з прутом у руці. Я з байдужістю розіп'яв пасок, але пан директор, поглянувши, закричав: — Сором, хіба це можливо? В такому віці? — і згіршено подивився на пана вчителя. — Дивний вибрик природи, — додав він з ґримасою огиди. Потім, відправивши малюків, він мав до мене довгу й поважну проповідь, повну жалю й несхвалення. Але я не розумів його. Бездумно гризучи нігті, я тупо дивився прямо перед собою і потім сказав: — Плосу пана вцителя, то Вацек плував на булку пана вцителя. — Я вже справді був дитиною.

На гімнастику й рисунки ми ходили до іншої школи, де були спеціяльні знаряддя і залі для цих предметів. Ми маршували парами, нестримно галайкаючи, вносячи на кожну вулицю, на яку повертали, раптовий гамір наших змішаних сопранів.

Та школа — то був великий дерев'яний будинок, перероблений із театральної залі, старий і повен прибудов. Середина рисункової залі скидалася на велетенську лазню, стеля підпиралася дерев'яними стовпами, під стелею бігла навкруг дерев'яна ґалерія, на яку ми відразу вибігали, штурмуючи сходи, що дудоніли, як буря, під нашими ногами. Численні бокові комірчини прекрасно підходили до гри в хованки. Учитель рисування не приходив ніколи, тож ми на всю губу показували, на що ми здатні. Час від часу до залі вбігав директор тієї школи, кількох найгаласливіших ставив у кут, парі найдикіших накручував вуха, але тільки-но він відвертався до дверей, як за його плечима вже знову ріс гармидер.

Ми не чули дзвоника, який оголошував кінець науки. Робився осінній пополудень, короткий і кольоровий. За деякими хлопцями приходили матері, хлопці впиралися, але їх відпроваджували, лаючи й б'ючи. Але для інших, тих, хто був позбавлений такої турботливої домової опіки, лишень тоді починалася справжня забава. Допіру пізнім присмерком старий сторож, замикаючи школу, проганяв нас додому.

Вранці о цій порі ще панувала густа темрява, коли ми виходили до школи, місто лежало ще в глухому сні. Ми просувалися навпомацки, з витягнутими руками, шелестячи ногами в сухому листі, яке стосами залягало вулиці. Ідучи, ми трималися за стіни будинків, щоб не заблукати. Несподівано, в якійсь фрамузі, ми намацували рукою обличчя колеги, який ішов з протилежного боку. Скільки ж тоді було сміху, загадок і несподіванок! Дехто мав лойові свічки, вони запалювали їх, і місто було засіяне мандрівками тих недогарків, що просувалися низько при землі тремтячим зиґзаґом, зустрічалися і зупинялися, щоб освітити якесь дерево, круг землі, купу зів'ялого листя, в якій малеча шукає каштанів. На поверхах деяких будинків уже також запалюються перші лямпи, мутне світло, перебільшене, випадає крізь квадрати шиб у міську ніч і кладеться великими фігурами на площу перед будинком, на ратушу, на сліпі фасади будинків. А коли хтось, узявши в руки лямпу, іде з кімнати у кімнату — надворі обертаються величезні прямокутники світла, мов сторінки колосальної книги, і площа немов би мандрує кам'яницями і переставляє тіні й будинки, неначе укладає пасьянс із великої колоди карт.

Нарешті ми доходили до школи. Недогарки гасли, нас огортала темрява, в якій ми намацували наші сидіння за партами. Потому входив учитель, затикав пляшку лойовою свічкою, і починалося нудне опитування слів і деклінацій. За браком світла наука залишалася напам'ятна і вербальна. Поки хтось монотонно рецитував, ми, мружачи очі, дивилися, які із свічки вистрілюють золоті стріли, позгинані зиґзаки і плутаються, шелестячи як солома у примружених віях. Пан учитель розливав чорнило у каламарі, позіхав, виглядав у чорну ніч з низького вікна. Під партами панувала глибока тінь. Ми, хихотячи, пірнали туди, мандрували на чотирьох, обнюхуючись як тварини, потемки і пошепки робили наші звичайні обміни. Я ніколи не забуду ті блаженні передранішні шкільні години, поки за шибами поволі уставав світанок.

1 ... 108 109 110 111 112 113 114 115 116 ... 147
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)