Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Все це, звичайно, метафори. Я пенсіонер, а ніяка не миша. Просто люблю паразитувати на метафорах, зразу ж даю себе нести першій-ліпшій метафорі. А потім, перебравши таким чином через край, з трудом завертаю назад, поволі вертаю до пам'яті.
Як виглядаю? Часом я бачу себе в дзеркалі. І дивно, смішно і боляче! Сором признатися. Я ніколи не дивлюся на себе, лице в лице. А трохи глибше, трохи віддалік стою там, в глибині дзеркала, дещо осторонь, ледь в профіль. Стою замислений і дивлюся десь в сторону. Стою нерухомо, задивлений кудись поза себе. Наші погляди вже не зустрічаються. Коли рушаюсь я, робить порух і він, але, наполовину повернутий назад, він мене немов не бачить, ніби зайшов за багато дзеркал і вже не зміг повернутись. Жаль стискає серце, коли я бачу його, такого чужого й байдужого. Адже це ти був моїм вірним віддзеркаленням, — хочу крикнути я, — скільки разів ти супроводжував мене, а тепер не впізнаєш! Боже! Чужий і задивлений кудись в сторону, стоїш там і ніби прислухаєшся десь до глибин, чекаєш якогось слова, але звідти — з тих скляних товщ, слухаючи когось іншого, від когось іншого чекаючи наказів.
Отак і сиджу тут при столі та гортаю старі пожовклі університетські скрипти — це єдине тепер моє чтиво.
Дивлюсь на сповзлу зотлілу фіранку, бачу, як вона легко надимається холодним подихом вікна. На цьому карнизі я міг би вправлятися у гімнастиці. Досконалий спортивний прилад. Як легко перевертатися на ньому в пісному, вже стільки разів спожитому повітрі. Майже неохоче виконується пружне сальто-мортале — холодно, внутрішньо не приймаючи в ньому участі, нібито чисто формально. Коли торкаєш головою стелі і на кінчиках пальців еквілібруєш на цьому снаряді, то тебе охоплює почуття, що на цій висоті дещо тепліше, ледь відчутна ілюзія лагідного затишшя.
Змалку люблю це споглядання кімнати з пташиної перспективи.
Сиджу, слухаю тишу. Кімната по-простому вибілена вапном. Часом на білій стелі вистрілює куряча лапка тріщини, часом з шелестом обсувається пластівець тиньку. Може, мені слід було б проговоритись, що кімната замурована? Як? Замурована? Тоді яким чином я з неї виходжу? В тому-то й справа: для доброї волі немає перепон, й ніщо не може протистояти справжньому прагненню. Досить мені тільки уявити двері, добрі старі двері, як у кухні мого дитинства, з залізною клямрою і засувкою. І немає такої замурованої кімнати, котра б не відчинялась такими надійними дверима, якщо тільки стане сил їх тій кімнаті навіяти.
Переклав Тарас ВОЗНЯК
Остання батькова втеча
То було в пізній і пропащий період повного розпруження, в період остаточної ліквідації наших інтересів. Вивіску давно вже було знято з-над дверей нашої крамниці. При напівопущених жалюзі мати провадила негласну торгівлю рештками. Аделя виїхала до Америки. Подейкували, що корабель, на якому вона пливла, затонув, і всі пасажири втратили життя. Ми ніколи не справдили цієї поголоски, вістка про дівчину загинула, ми більше вже не чули про неї. Настала нова ера, пуста, твереза і без радости — біла, як папір. Нова служниця, Ґеня, анемічна, бліда й безкоста, м'яко снувалася по кімнатах. Коли, було, погладиш її по спині, вона вилася і потягалася, як змія, і мурчала, як кицька. Вона мала мутно-білу церу і навіть під повікою емалевих очей не була рожева. Через розтелепство інколи вона робила запражку із старих фактур і копіялів — нудотну й неїстівну.