Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Справжні знавці співчутливо посміхалися. Цей хлопець утратив єдине що мав: мужність і відчайдушність. Вони помітили, як він інстинктивно відсмикнув руку, коли вістря шпаги вгородилося в бика; помітили й те, як злякано він одвернувся — так іноді людина заплющує очі, щоб не бачити небезпеки.
Шпага впала на арену; тоді Гальярдо взяв іншу і знову пішов на бика в супроводі помічників. Насйональ тримав свій плащ напоготові, щоб у потрібну мить відвернути увагу бика. Крім того, бандерильєро оглушував тварину могутнім ревом, змушуючи бика обертатися щоразу, як той підступав надто близько до Хуана.
Матадор знову вдарив — і не краще. Лезо не встромилося навіть наполовину.
— Таж він не підходить близько! — обурено загомоніли в рядах. — Рогів боїться.
Гальярдо, стоячи перед биком, широко розвів руки, показуючи публіці, яка була в нього за спиною, що бик своє дістав і з хвилини на хвилину впаде. Але тварина трималася на ногах і лише мотала головою з боку в бік.
Роздражнивши бика червоним полотнищем, Насйональ змусив його побігти і, вибираючи слушний момент, кілька разів щосили вдарив плащем по загривку. Публіка вгадала намір бандерильеро й обурено запротестувала. Він навмисне жене тварину, щоб від бігу лезо увійшло глибше. Та ще й б’є по руків’ю шпаги плащем. Насйоналя обзивали з рядів душогубом, осипали лайкою його матір, сумнівалися в законності його появи на світ; над сонячними рядами погрозливо здійнялися палиці, на арену полетіли пляшки й апельсини, але Насйональ, здавалося, оглух і осліп. Він гнав і гнав бика по арені, радіючи, що виконує свій обов’язок і рятує друга.
Нарешті з пащі бика вдарив струмінь крові, ноги в нього підломилися, й він упав, але голову не опустив, ніби щомиті ладен був підхопитися й кинутися в бій. До бика підбіг пунтільєро, прагнучи якомога скоріше добити його й виручити маестро зі скрути. Тим часом Насйональ непомітно натиснув на шпагу і загнав її по саме руків’я.
Глядачі на сонячному боці помітили цей маневр.
— Душогуб! Убивця!.. — гнівно кричали вони, посхоплювавшись на ноги.
Публіка шаленіла, заступаючись за бідолашиого бика, наче той не був приречений на смерть так чи інак. Насйоналові погрожували кулаками, ніби він учинив казна-який злочин, і бандерильєро, опустивши голову, зрештою втік з арени.
Тим часом Гальярдо рушив до президентської ложі із звичайним привітанням. Найвідданіші шанувальники провели його оплесками, ріденькими, зате гучними.
— Не пощастило йому, — казали вони з палкою вірою, що не піддавалася розчаруванню. — Зате які точні удари! Тут уже ніхто не стане сперечатись.
Матадор на хвильку спинився перед рядами, де сиділи найвірніші його прихильники і, спершись на бар’єр, став виправдовуватись. Бик попався негодящий, з таким неможливо показати справжню роботу.
Шанувальники на чолі з доном Хосе згідливо кивали головами — вони й самі такої думки.
Майже всю кориду простояв Гальярдо, спершись на бар’єр. Шанувальники охоче вислуховували його пояснення, але в душі тореро ворушився сумнів, невіра в свої сили, якої досі він не знав.
Бики здавалися йому тепер більшими, та ще й наділеними «двома життями» — ніяк не хотіли вмирати. А раніше ж вони падали під ударами його шпаги просто-таки з дивовижною легкістю. Нема сумніву, проти нього сьогодні випустили найпідступніших тварин із череди, щоб зганьбити його. Це каверзи ворогів, не інакше.
У темних закапелках матадорової свідомості жевріла інша підозра, але Гальярдо не хотів прислухатись до неї, не мав ніякого бажання витягувати її з таємничих глибин. Рука його ніби ставала коротша в ту мить, коли завдавала удару. Раніше вістря шпаги досягало шиї бика зі стрімкістю блискавки: тепер же йому доводилось долати, здавалося, нескінченну відстань, жахливу, непроникну порожнечу. Ноги теж стали не ті. Вони не корилися матадорові, жили власним, незалежним від тіла життям. Марно він напружував волю і наказував їм стояти як колись, спокійно і твердо. Вони не слухались. Так ніби самі відчували небезпеку і напрочуд спритно відскакували вбік, щойно їх обдувало повітрям, развихреним важкою тушею бика, який мчав на нього.
Увесь сором за свою невдачу, усю лють, викликану раптовим нападом страху, Гальярдо обернув проти публіки. Чого хочуть від нього ці люди? Щоб їм на втіху він дав настромити себе на роги?.. У нього й так уже досить на тілі шрамів — слідів безумної відваги. Йому нема чого доводити свою хоробрість. Він і так чудом залишився живий і має за це дякувати тільки божому заступництву та молитвам матері і сердешної Кармен. Він бачив кощаве обличчя смерті так близько, як ніхто інший, і краще за будь-кого розуміє, яка це радість — жити.