Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
Біля корпусу було повно народу — штабний персонал, що завжди сидить глибоко під землею, весело гомонів, радіючи зайвій можливості вийти на поверхню.
Маленькі двері поряд із головним входом, які ведуть у приміщення, де стоять генератори освітлення та вентиляції, були відчинені. Всередині юрмився технічний персонал. Генератор компресора вентиляції, який завжди гудів, ганяючи повітря вентиляційними шахтами корпусу й бункера під ним, мовчав. Коло труби метушилися наші механіки й ремонтна бригада. З ними тусувався й полковник — він стояв спиною до нас.
Франческа про всяк випадок сховалася за мене. Думаю, що вона зробила це чисто інстинктивно — бо не можна всерйоз ховатися від своїх проблем за спинами інших, хай це навіть і твій напарник.
Це й виявилось останньою краплею. Я не міг більше чекати й рішуче зробив крок до полковника.
— Я з тобою… — зітхнула дівчина.
І ми разом рушили назустріч долі.
— Сер, ви шукали мою напарницю, то вона тут. Але насамперед, я хо…
Тут Ґвінн повернувся, й слова застрягли у мене в горлі. Франческа сіпнулась і видала звук, схожий на «ой», тільки чомусь скрипучим басом — такий звук зазвичай виходить, коли грудьми падаєш плиском на асфальт. Наступної секунди я зареготав так, що до мене повернулися всі, хто там стояв. У полковника навколо очей чорніли два акуратні кола. І тут я перевів погляд на нашого механіка, вусатого Ренді. Той узагалі був схожий на панду — навколо очей були просто дві чорні плями від постійного заглядання в трубу. Такі самі фізіономії були майже у всіх механіків.
— Що таке? Чого ви? Поясніть мені, — незадоволено й навіть ображено спитав Ґвінн. — Що такого смішного?
— Сер… бха-ха-ха, пробачте, сер! А-ха-ха-ха, не можу, сер, ми думали… а-ха-ха-ха! — я аж згинався зі сміху. Усі англійські слова вмить вивітрились у мене з голови.
Услід за мною засміялися вголос ті, хто досі в присутності командира боявся це зробити. Здавалось би, що тут такого? Так, кола навколо очей, що відбилися через постійне заглядання у вихлопну трубу, були дуже кумедні. Але загалом ситуація склалася дуже й дуже серйозна.
Так вийшло, що на аварію перша звернула увагу Франческа й сказала полковникові. Той заглянув у трубу, підійшов до дверей у генераторну й зрозумів, що справи кепські. Франческа тим часом утекла, а полковник терміново викликав механіків і ремонтну бригаду. Бігаючи без кінця між своїм кабінетом і трубою, полковник періодично зазирав у «димарик» то правим, то лівим оком, намагаючись зрозуміти, що ж, власне, сталося.
А сталося ось що: від глушника через високу температуру всередині і стрибки атмосферної температури назовні, відірвався один зі щитків і майже наглухо закупорив вихлопну трубу. Гази повернули назад і знайшли вихід у слабкому місці, прорвавши частину труби в середині приміщення. Кімната наповнилася газами, двигун перегрівався й міг вибухнути, якби Франческа вчасно не звернула увагу на звук «ві-і-і-і-і-і-ві-і-і-і-і-і-ві-і-і-і-і».
— Так, власне, що ви хотіли, Джорджіо? — знову спитав Ґвінн, але вже не так грізно.
Я, насилу стримуючи сміх, пояснив, у чому річ.
— Господи, ну ви даєте! — видихнув полковник. — Я думав, щось серйозне. Та ні! Я шукав Франческу, щоб їй подякувати! Якби не вона, мали б ми тут інцидент, це точно! Труби розпеклися так, що ось-ось могла б статися біда.
Франческа все це слухала, і її очі ставали все більші й більші.
— Вескотт мене попереджав, щоб я тримався від вас якомога далі, але очей із вас не зводив! — усміхнувся командир. — Бачу, з вами справді весело. Хай там як, але я вам, Франческо, дякую!
Полковник потис напарниці руку.
— А ви, як я зрозумів, її адвокат? — насмішкувато спитав він мене.
— Щось таке… — промимрив я розгублено.
Іноді ситуація складається геть не так, як ви думаєте. Ось і Франческа не завжди є джерелом усіх халеп і пригод на авіабазі. Життя коли-не-коли підкидає нам різні сюрпризи, але у всіх випадках важливе й необхідне — чуття плеча.
* * *
— Ну що, засранці! Не чекали дядечка Френка?! — так посеред зміни до нас могла увірватися тільки одна людина на світі — помічник генерал-ад’ютанта штату з авіації, полковник Вескотт.
«Дядечка Френка» ми не чекали. Франческа відірвалася від розрахунків і кинула на мене швидкий погляд.