Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Не втішайте мене, ваше величносте, — гірко зітхнув Ріпічип, — краще допоможіть, будь ласка! Ваша величносте, — звернувся він до Люсі, — ну зробіть-но щось!

— А навіщо, власне, тобі хвіст? — поцікавився Аслан.

— Сір, — скинувся Ріпічип, — без хвоста я, звичайно, зможу і їсти, і спати, і навіть віддати життя за свого короля! Але хвіст — це така річ… це честь і слава кожного мишеняти!

— Вибач, малюче, та чи не занадто високо ти ставиш свою честь? — суворо спитав Аслан. — Чи не забагато ти про неї думаєш?

— О, найвеличніший із великих королів, — насупився Ріпічип, — нехай буде мені дозволено нагадати вашій величності, що ми змушені не лише постійно думати про честь і гідність, а ще й нагадувати про них іншим. А інакше… інакше мало не кожен, кому дозволяє зріст, відточуватиме на нас свою недоречну дотепність. Погодьтеся, що, при нашому і без того малому зрості, спускати з рук приниження — то вже занадто! Тут хочеш не хочеш доводиться вживати заходів, аби ніхто і думати не смів про те, щоб відпустити якийсь недоречний жарт щодо мишоловок чи сиру, або воскових свічок — а інакше насмішнику доведеться познайомитися з моєю рапірою, навіть якщо він найвищий бовдур у Нарнії! — Він кинув на велетня нищівний погляд, та Бурелом навіть не зиркнув у його бік, бо до нього заледве доходив смисл навіть людських розмов, не кажучи вже про мишачий писк у нього під ногами.

— Та-а-к, — протягнув Лев. — А чому це ваше військо раптом оголило шпаги? — здивувався він.

— А тому, ваша величносте, що з нашого боку це буде справжніми хвастощами — хизуватися хвостами, коли нашому ватажку відмовлено в цій честі, — відповів за всіх миш на ім’я Перепічип (він був заступником командира загону). — Ось ми і збираємося добровільно позбавитися хвостів, аби ніхто з нас не відчував себе скривдженим чи обділеним.

— Що ж, — зітхнув Лев, — ви мене переконали! Оце так дружба і самопожертва! Воістину, не шкодуючи хвоста свого! І не заради честі або слави, малий, а заради великої любові між тобою та твоїм народом, у тебе знову буде хвіст!.. Колись, дуже давно, миші надали мені неоціненну допомогу: вони перегризли ремені й пута, якими мене зв’язали на Кам’яному столі, — і хай ви забули про це, але саме тоді ви здобули в дар найбільший скарб, що ви нині маєте. Цей скарб зветься «мова». Але якщо для повноти щастя комусь потрібен ще й хвіст, — Аслан знизав плечима, — нехай буде йому хвіст!