Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

Танок той не був схожий на плавний танок дерев по колу, та й танцювали вони ані задля краси, ані задля втіхи (хоча й не без того); утім, і танком те дійство назвати важко, бо то вже був не танок, а якась дика веремія, від якої, попри жар вогнищ, спиною пробіг холодок — принаймні саме таким здавався на погляд Люсі цей стародавній вакхічний танок достатку. І що довше — тим шаленішими здавалися рухи танцюристів. І в якусь невловну мить там, до чого торкалися їхні руки або де ступали ноги, починалася справжня гулянка. Просто з-під ніг забили фонтани, а з них посипалися такі вже наїдки, від яких одразу ж залоскотало у носі та покотилися слинки. Смажені окороки наповнили гай дурманними пахощами, що аж запаморочилося в голові й занудило в череві. Та не встигли всі отямитись, як забив фонтан із тістечок, паляниць і короваїв пшеничних та вівсяних, із медом чи різнобарвною глазур’ю, з кремом, густим, мов справжня вівсянка, і всі такі смачні, що хотілося їх ковтати й ковтати, як воду під час спеки. Абрикоси і персики, гранати і груші, виноград, полуниця і малина, спадаючи водограєм, утворювали дивовижні каскади з фруктів. А потім не знати звідки з’явилися дерев’яні чари й келихи, оповиті плющем, а в тих келихах і чарах плескалося вино: темне та густе, наче тутовий сироп, чи прозоро-червоне, наче червона смородина, чи жовте, чи зелене, чи жовто-зелене, чи зелено-жовте. Та дерев’яному панству до цих ласощів було байдуже. Тож і трапезу їм заготовили іншу. Коли Люсі побачила, як Лопатолап зі своїми кротами риє землю в різних місцях (що їх йому вказав Вакх), і зрозуміла, що дерева налаштовані цю землю їсти, її мало не знудило, і сама та земля в неї під ногами заходила. Та потім Люсі придивилася, і їй стало легше на душі. На перше їм подали цілком апетитний на вигляд чорнозем кольору шоколаду. Він був так схожий на шоколад, що Едмунд не втримався і навіть відщипнув шматочок, але смаком не вдовольнився. Коли дерева втамували перший голод, на друге була подана земля не менш їстівного рожевого відтінку; подібну землю бажаючі можуть побачити і спробувати в Англії, в графстві Сомерсет. За словами дерев, вона менш поживна, ніж попередня, зате вирізняється відмінними смаковими якостями і вважається делікатесом (Едмунд повірив деревам на слово і перевіряти смакові якості не став). Потім настала черга сиру і бринзи, але сир і бринзу дерева не їли, а їли молочно-білий, у дірочку, вапняк. А на солодке кожному дісталося по золотому піщанику, щедро посипаному сріблястим цукром-піском, тобто піском-цукром — це була улюблена страва сосен і ялин. Вина дерева не пили, віддаючи перевагу коктейлю з роси, дощу та легкого вечірнього серпанку, настояного на ароматі трав і квітів. А ось гостролисти спробували і, трохи напідпитку, ще довго шуміли, нікого, втім, не задираючи і не хитаючись по лісі.