Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
У 1494 році між Великим Литовсько-Руським та Великим Московським князівствами уклали мирний договір, за яким «Литва потеряла Одоевское и Вяземское княжества».
Як бачимо, після таких московських надзусиль результати, по суті, — мізерні. А все тому, що, незважаючи на вказівки кримського хана (ярлики), порубіжні давні татарські князі настільки комфортно почували себе у Великому Литовсько-Руському князівстві, що не бажали переходити у підпорядкування московського князя Івана III. Посипалися нові скарги Івана III на Менглі-Гірея до турецького султана Баязида II. Упродовж 5 (п’яти) років майже зі всіма князями порубіжжя провели певну роботу; а вже під час нового протистояння, тепер Польщі та ВЛРК з троїстим союзом, усі, кого Менглі-Гірей зобов’язав перейти до Московії, скопом побігли до Івана III. Послухаємо:
«Первым в марте 1500 года в Москву подался князь Семен Иванович Бельский…
Вслед за Семеном Бельским и его братом перешли князья Мосальские, Хотсетовские и Трубецкие. Наконец, явились в Москву северские князья… Князь Василий Иванович Шемячич… и Семен Иванович Можайский… Князь Семен перешел с Черниговым, Стародубом,.. Гомелем и Любечем; Рыльский — с Рыльском и Новгородом-Северским…» [173, с. 157–158].
У тих надзвичайно тяжких умовах, коли проти Великого Литовсько-Руського князівства виступили спільно Османська імперія, Кримське ханство і Московія, коли ВЛРК втратило у 1500 році — Костянтина Острозького, а в 1501 році — союзного польського короля Яна-Ольбрехта, довелося піти на дуже принизливі умови миру 1503 року. Послухаємо:
«4 марта 1503 года в Москву прибыло посольство от Александра. После острых споров 25 марта был подписан «перемирный» договор, то есть перемирие сроком на 6 лет.
Великий князь Литовский Александр… уступил Москве… земли князей Семена Можайского (Стародубского), Василя Шемячича, Семена Бельского, Трубецких и Мосольских, а также 28 городов и замков (малых крепостиц): Брянск, Белая, Велиж, Гомель, Дорогобуж, Дроков, Карачев, Любеч, Любутск, Мглин, Мезецк, Мосальск, Мценск, Невель, Новгород-Северский, Остея, Попова Гора, Почеп, Путивль, Радогощ, Рыльск, Серенск, Серпейск, Стародуб, Торопец, Трубчевск, Хотим, Чернигов, а также 70 волостей» [173, с. 164–165].
Ото і є знамениті міста кримського хана Менглі-Гірея, які він передав своїми ярликами московському князю Івану III, щоби вивести того на спільний литовсько-московський кордон.
Звичайно, війна на цьому не закінчилася. Кримський хан Менглі-Гірей та новий московський князь Василь III вимагали від Литви передачі Московії також володінь та князівського роду так званого Михайла Глинського.
Як пишуть сучасні історики, «Глинские происходили от татарского мурзы Лексы Мансуровича, из рода Мамая… Восточнее Днепра он получил в удел Глинскую волость, давшую название фамилии. Михаил Глинский воспитывался в Германии, где принял католичество. Он много путешествовал, был широко образован, славился храбростью, хорошо знал военное дело, которое изучил на службе в войсках Максимилиана I Габсбурга, императора Священной Римской империи (правил 1493–1519 гг.)… Ему принадлежали обширные владения в Подляшье, в Лидском повете, а также город Туров… (имел поддержку. — В.Б.) братьев Ивана, Василия и Федора…» [173, с. 171].
Московські історики свідомо виділили перехід князівського роду Глинських (Михайла, Івана, Василя та Федора) до Московії, як зрадників. То був відомий у Європі князівський татарський рід, і його не хотіли ставити в один ряд із переходом до Московії таких князівських династій, як — Можайські, Стародубські, Бєльські, Трубецькі, Мосальські, Рильські, Дорогобужські, Вяземські, Одоєвські, Новосельські, Брянські, Трубчевські, Хотимські та інші. Аби навіть не спонукати думки, що ті перераховані князівські роди такі ж татарські вихрещенці, як і Глинські — потомки Мансура.
Хан Менглі-Гірей та Василь III не тільки закликали до переходу всіх порубіжних князів давньої Золотої Орди до Московії, а й підштовхували до того своїми воєнними діями. Так, у травні 1506 року два сини хана Менглі-Гірея з військовим загоном у 8–12 тисяч татар в липні місяці прорвалися через Прип’ятські броди і почали «брати ясир» в районі міст Слуцька і Клецька, даючи зрозуміти Михайлові Глинському, що наступним буде його Турів і не тільки.
Звичайно, литовсько-руська знать знала, чого хан та Василь III вимагали від братів Глинських, і з великою підозрою ставилася до деяких із них. Особливо — до Івана (київського воєводи) та Михайла, що перебував у почті Великого князя. За таких обставин обох відсторонили з посад. На той час помер Великий князь Олександр, і до влади прийшов Сигізмунд І (1506–1548).