Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
«…А се грамота с Янчюрою ж Менгли-Гиреева… К великому князю… — Великия Орды великого царя Менгли-Гиреево царево слово великому князю Василию Ивановичу, брату моему… Тебе Василью Ивановичю ведомо чиним того деля: область наша к нам тянет, Брянеск, Стародуб, Почал, Новый Городок, Рылеск, Путивль, Карачев, Радогощ, те писаные восем городов из старины наши были, а отцу твоему великому князю Ивану мы их дали по нашему их слову, взял Одоев в головах, тридцать и пять городов из старины деда нашего были, а и в дефтери посмотрив уведаешь.
А с нами с братом с твоим отец твой и князь великий Иван как учинился в дружбе и в братстве на всякий год дароги наши князи наши взимки взяв, к нам привозят с них» [175, с. 153–154].
Тому коли українські історики описують події 1485–1515 років, вони просто переповідають московське потрактування. Брехливе!
Послухаємо:
«Тим часом не початку 1500 р. про свій перехід на бік Москви оголосили кілька порубіжних князів, які передали під духовенство Івана III підвладні їм території, що суперечило змістові мирної угоди 1494 р. Протест Великого князівства Москва відхилила, насувалася нова війна, і в травні 1500 р. Костянтин Острозький з невеликим авангардним загоном у 4,5 тис. вершників вирушив на схід — «стерегти кордон». Головна армія на чолі з великим князем мала поволі просуватися слідом. Проте обставини склалися так, що саме загонові гетьмана неподалік Смоленська, над малою болотною річкою Ведрош, довелося прийняти на себе удар з’єднаних російських сил чисельністю до 40 тис. вояків. 14 липня кінноту Острозького було… розгромлено, а його самого серед інших поранених захоплено в полон» [65, с. 70].
Отак сучасна українська історія подає нам ті надзвичайно складні та суперечливі моменти. Що ж відбувалося насправді? Звичайно, ні теперішня російська історична наука, ні породжена нею імпотентна українська історія відповіді на запитання не дають. І дати не можуть. Тому звернемося до сучасного білоруського історика А.Є. Тáраса. І хоча він теж відповіді на наше запитання дати не може, бо виступає у своїх працях як московський суперпатріот (з деякою долею критики), та він упорядкував ті давні події за часом. Хоча й тенденційно, зі свідомими помилками.
Відразу ж попереджаю читачів, що нас цікавитимуть не всі війни Московії з Великим Литовсько-Руським князівством.
Одночасно звертаю увагу на великі розбіжності у поглядах на історичне минуле, що існують між автором та білоруським істориком. Наприклад, я ніколи не вважав за можливе вживати словосполучення, вигадане першим ректором Московського університету професором Харитоном Чеботарьовим, — «Московская Русь». Це придуманий, штучний термін, і він не має права на існування. Так Московію в давні часи не йменували.
Ми вже повідомляли, що першою війною, розпочатою Іваном III на заході, після приєднання до союзу Туреччини і Криму, була війна з Новгородом. Вона тяглася із 1471 до 1478 року. Так стверджує «Большая Советская Энциклопедия» том 18, сторінка 61. Хоча М.М. Карамзін заявляв, що Новгород остаточно був упокорений тільки в 1488 році переселенням «…осьми тысяч Бояр, именитых граждан и купцов… в(о) Владимире, Муроме, Нижнем, Переславле, Юрьеве, Ростове, Костроме; а на их земли, в Новгород, послали Москвитян, людей служивых и гостей. Сим переселением был навеки усмирен Новгород» [13, т. VI, с. 289].
Усі ті роки, поки Московія воювала з Новгородом, вона постійно скаржилася султанові і кримському ханові на Велике Тверське князівство, яке перебувало у дружніх стосунках з Великим Литовсько-Руським князівством. І, врешті-решт, турецький султан звелів кримському ханові передати московському князю усі землі-володіння від Тверського князівства до сіверських міст включно, щоби вивести Московію на спільний кордон із Великим Литовсько-Руським князівством і, таким чином, залучити її (Московію) до спільного воєнного протистояння з Європою.
Звичайно, кримський хан не був зацікавлений в посиленні свого васала — Московського князівства, тому передавав ті землі тридцять років. Але, перебуваючи під постійним тиском турецького султана Баязида II (1481–1512), змушений був виконати його наказ. Зазначимо, що те перебирання прикордонних земель-володінь за ярликом кримського хана відбувалося по-різному: часом мирним шляхом, а часом — із застосуванням сили.