Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
Зате Айвар аб Фердох гріхів за собою не мав. Він був ревним фанатиком, так само вимогливим до себе, як і до всіх інших, а єдине, що йому можна було поставити на карб, то це погорда, з якою він сприйняв свій стрімкий кар’єрний стрибок. Ставши другою, після короля, людиною на Лахліні (а за деякими ознаками, навіть першою), лорд Айвар розцінив це, як милість Небес, і поводився так зухвало, ніби верховним поборником його призначив сам Див. Працювати з ним було просто нестерпно. Імар радше погодився б мати справу з десятком таких негідників, як Деван аб Ґрин, аніж з одним Айваром аб Фердохом…
— Ваша величносте, — промовив верховний поборник, — я прибув на ваш виклик.
Насправді Імар його не викликав. Айвар аб Фердох приходив до нього щоранку й приносив на підпис цілу пачку документів. Вірніше, документи приносив не він сам, за ним їх ніс помічник, що зараз стояв на порозі королівського кабінету й переступав з ноги на ногу, не наважуючись увійти, як його начальник, без дозволу. Імар ствердно кивнув йому, помічник нарешті ввійшов, поклав грубеньку теку на край письмового столу, а потім, уклоняючись, позадкував до виходу й зачинив за собою двері.
Імар привільно розсівся в широкому м’якому кріслі і з деякою зловтіхою став спостерігати, як коротун Айвар аб Фердох вибирається на сидіння високого стільця, звідки його ноги не діставали до підлоги. Ще на початку цього року Імар наказав прибрати зі свого кабінету всі стільці, що пасували до зросту нового верховного поборника. Кілька разів лорд Айвар надсилав поперед себе лакея з підставкою для ніг, проте його, за королівським наказом, щоразу перехоплювала варта. Ходити ж по палацу в супроводі слуги з підставкою Айвар аб Фердох визнав нижчим своєї гідності, тому мусив примиритися з цією незручністю.
Вмостившись на стільці, верховний поборник розкрив теку й почав передавати королю документи, супроводжуючи їх докладними коментарями. Формально, до повноважень поборників належали лише питання чистоти віри і боротьби з чаклунством та відьомством, але на практиці це призводило до майже тотального контролю над усіма сферами державного управління. Зокрема, над фінансами — нібито для того, щоб уберегти королівську скарбницю від підробного чаклунського золота. Над торгівлею — щоб перешкоджати поширенню будь-яких товарів, виготовлених із застосуванням маґії. Над зв’язками з іншими країнами — адже всі вони перебували під владою чаклунів та відьом, а тамтешнє населення сповідувало єретичні віровчення. Також поборники мали великий вплив на охорону порядку та систему правосуддя, а чи не єдиною інституцією, яка вперто відмовлялась коритися їм, була армія і, особливо, флот. Військові офіцери — усі, за рідкісним винятком, представники шляхти, — бачили своїм головним командиром лише короля і не бажали виконувати накази вискочнів-простолюдців у багряних рясах.
Мабуть, саме в армійському середовищі Імар мав найбільше однодумців, проте вони старанно приховували свої погляди, отож відрізнити офіцерів, які вважали лахлінський шлях хибним, від тих, що просто ненавиділи поборників, було неможливо. А найприкріше полягало в тому, що досі ніхто — ні з армії, ні з цивільної знаті, — не відкрився Імарові, хоч його вільнодумство не було великим секретом. Упродовж останніх років у вищих колах подейкували, що після жінчиної смерті їхній король втратив віру, щоправда, жодна жива душа не здогадувалася, як глибоко він загруз у трясовині єресі. Якби поборники бодай запідозрили, що Імар не просто сумнівається в істинності Святої Віри, а вже давно зрікся її, його б не врятував навіть королівський сан. Звичайно, вони б не наважилися офіційно висувати проти нього звинувачення, це могло призвести до непередбачуваних наслідків, але напевно подбали б про те, щоб у результаті якогось нещасного випадку або внаслідок раптової хвороби трон чимшвидше звільнився для Імарового дядька Броґана. Хоча, треба зазначити, принц Броґан аб Лаврайн не влаштовував вище керівництво поборників ще більше, ніж Імар. Він був надзвичайно побожною людиною, що в поєднанні з діяльною натурою й неабиякою харизмою лідера робило його небезпечним суперником як для Айвара аб Фердоха, так і для всієї Поборчої Ради. Вони боялися його впливовості та популярності, а Імар ненавидів свого дядька всіма фібрами душі…