Тривожний місяць вересень
- Автор: Смирнов Виктор Васильевич
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Тривожний місяць вересень». Краткое содержание книги:
По мотивам роману в 1976 р. на студії Довженка знято фільм.
— Та й безмін принеси!
Кріт іде оторопілий, шелестячи своїми добротними, підшитими ззаду шкірою галіфе. Важко йому… У кузні лежать гроші, які доводиться зважувати, як просо. Отакі переживання під завісу війни!
У напівтемній кузні — світло пробивається з маленького віконечка під стелею — в кутку за столиком сидить Сагайдачний і Глумський. Столик закиданий червоненькими тридцятками, синіми п’ятірками із зображенням льотчика, зелененькими троячками з солдатами в касках. Уся колгоспна каса, виторг за останні горшки й глечики, лежить на покарбованих, брудних дошках, як осінній барвистий букет.
Коло ніг у Глумського два довгі паперові мішки. У такі мішки німецькі похоронні команди пакували небіжчиків. Пронумерують їх та й відправляють куди треба. Акуратисти. Я оглядаю мішки. У них пластинки німецького пороху. На дотик, крізь товстий шар паперу, вони скидаються на гнучкі й тугі пачки грошей. Кмітливий чоловік Глумський!
— Майте на увазі, вони найімовірніше перестрінуть вас поблизу Глухарки, у лісі,— кажу я Сагайдачному. — Будьте готові дати їм чіткі відповіді.
— Та я що? Ось чи ви готові?
— Нічого. Виїду на Ожин, коли стемніє, проскочу! — це я до Глумського. — Чекатиму вас з автоматниками біля узлісся. Я приєднаюся до вас, а вони підуть потайки лісом трохи позаду.
Глумський киває.
— Якщо мене на узліссі не буде, вертайтесь додому.
— Ну-ну, — відповідає Глумський.
Він похмуро колупає стіл товстим нігтем, схожим на чечевицю. Є в нього щось на думці, але він не хоче поділитися зі мною.
Скриплять двері. Кріт подає мені рахівницю і безмін з довгим важелем і з пересувним важком. Його графітові очиці пасуть тридцятки на столі, паперові мішки.
— Не подобається мені Кріт! — кажу я, коли двері за ковалем зачиняються.
— Хіба вас не вчили в школі,— питає, усміхаючись, Сагайдачний, — що у селянина дві душі?
— Учили. Та коли справа доходить до стрільби, дві душі ні до чого.
Я кладу рахівницю й безмін на стіл. Рахівниця гарна, із справжньої кості. Кріт, напевне, зберігає її в заповітному місці, як Серафима свою «Боротьбу світів». Цілий день Кротові пальці виконують важку, брудну роботу, а ввечері, перебираючи кісточки рахівниці, служать душі. Але якій душі?..
— До речі, скільки ж мають важити три мільйони? — питає Сагайдачний. — Раптом вони поцікавляться, а я навіть не уявляю.
З таким самим успіхом він міг би запитати, як гарпунять китів у Гренландії. Я більше ста карбованців за все життя і в руках не тримав.
— Прикинемо, скільки важить колгоспна каса, — пропонує Глумський, — та й помножимо!
Він шкарубкими пальцями згрібає тридцятки, п’ятірки, троячки, перев’язуе їх мотузком і підвішує до безміна. Відводить важок… Стрілка й не поворухнулася.
— Так, — ніяково каже Глумський. — Не тягне наш кооператив на безміні. А бувало, в інкасатора сумка плече гнула. До війни!
— Е, голубчику, — в тон йому зауважує Сагайдачний. — Мало що було. Моїй матусі, бувало, діамантове кольє своєю вагою шию натирало, після балу доводилося змащувати. До революції!
Голова колгоспу і колишній мировий посередник з цікавістю дивляться один на одного.
— Треба вам сказати: в тому, що ви придумали, є сенс, — милостиво кидає Сагайдачний. — Ні в що люди не вірять так охоче, як у скарби і в те, що у ближнього багато грошей. Психологічний феномен! Чи помічали ви, що найбагатші люди — то ваші сусіди? Скільки разів приходили до мене, нишпорили в підвалі, у льоху, шукали фамільні скарби… Ніхто нічого не знайшов! А поспитайте у Крота, хто такий Сагайдачний, і він скаже: це той, що ховає пуди золота під хатою.
— Не подобається мені Кріт, — уперто повторюю я. — Ніякої душі не бачу в ньому.
— А що робити? — вибухає Глумський. — Я без нього свого плану виконати не можу!
— Якого плану?
— А такого… Якщо ти не прийдеш на узлісся з автоматниками, ми все одно вирушимо проти Горілого, зрозумів? І порішимо його!
Так он воно що було на думці в Глумського!..
— Як, самі?
— Послухайте, не втаємничуйте мене у свої плани! — благально вигукує Сагайдачний. — Досить, годі!
Проте Глумський не звертає уваги на мирового посередника. Він у запалі несподіваного військового азарту.
— За підводою підемо я, Кріт і Маляс, зрозумів? Горілий знає, що нас має бути троє, так? А Попеленко з Ва-лериком будуть на возі під брезентом з автоматами і гранатами. Ми прикриємо їх з боків мішками. Коли бандери вийдуть з лісу, ми начебто злякаємось, покидаємо зброю, зрозумів? А Попеленко з Валериком підпустять їх та й ударять упритул з автоматів… І гранатами, зрозумів?