Світова гібридна війна: український фронт

прагнення РФ стати одним із полюсів впливу і зафіксувати ці зміни у новому «світовому порядку»;

необхідність подальшої регіоналізації багатополярного світу з утвердженням потужних регіональних лідерів, які в ролі світових центрів сили виконуватимуть функцію «відповідальних країн» в історично визначених для них регіонах;

відродження Росії як однієї зі світових наддержав;

повноформатне підпорядкування РФ «пострадянського макрорегіону» як сфери її «відповідальності» та «життєвих інтересів»;

зниження геополітичної ролі Украї­ни, недопущення її формування як незалежного регіонального лідера з подальшим зниженням її статусу до краї­ни третього світу, повністю залежної від Москви;

здійснення на прикладі Украї­ни примусової та показової реінтеграції пострадянського простору під жорстким патронатом Росії та на основі її уявлень про цивілізаційні цінності, а в разі неможливості реалізувати такий план — максимальна руйнація її територіальної цілісності та спроможності як держави;

примушення Києва (а на його прикладі — й інших країн) будь-­якими методами до узгодження своєї внутрішньої та зовнішньої політики з інтересами Росії;

компрометація політики Украї­ни, спрямованої на здобуття реальної і повної незалежності від Російської Федерації;

унеможливлення для Украї­ни реалізації проекту європейської та євроатлантичної інтеграції шляхом створення перешкод у здійсненні курсу щодо асоціації з Євросоюзом та поглиб­лення співпраці з НАТО.

Реалізація викладених положень є не хаотичною емоційною реакцією на зовнішні виклики, а втіленням у життя ретельно розроб­леного Росією плану дій.

Для Російської Федерації вступ Украї­ни до Північноатлантичного альянсу означатиме остаточну втрату впливу на нашу державу і фактичний вихід Києва зі сфери безумовного контролю. Для Кремля це буде колосальною поразкою на зовнішньополітичний арені та програшем США, основному конкурентові в питаннях впливу на світові процеси. Крім того, в разі вступу Украї­ни та Грузії до НАТО Росія фактично опиниться в оточенні країн Альянсу, що, з її точки зору, створить безпрецедентну загрозу націо­нальній безпеці та змінить баланс сил у регіоні на користь можливого супротивника. Аргументи про те, що після закінчення холодної війни відбулася трансформація самої суті блоку НАТО, який на сьогодні виступає переважно в ролі безпекового об’єднання, російськими владними структурами не сприймаються.

Російська сторона здійснює системний політичний, економічний і військовий тиск на нашу краї­ну та держави — члени Альянсу з метою недопущення євроатлантичної інтеграції Украї­ни. Обравши конфронтаційну модель розвитку ситуації, Москва для досягнення своєї мети відкрито використовує вкрай жорстку риторику та військову силу, а також ресурси спецслужб та засобів масової інформації, які працюють над дискредитацією нашої держави в очах світової спільноти.

Крім зовнішньополітичних кроків, РФ для реалізації своїх цілей здійснює відповідні заходи всередині нашої краї­ни, спрямовані на зміну діючого керівництва держави, повернення політичного курсу Украї­ни та настроїв переважної більшості населення краї­ни у бік Росії. Головною метою цієї діяльності має стати організація реваншу з метою приведення до влади маріонеткового режиму та створення і фіксації політичної ситуації на свою користь.