Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Судова та адміністративна функції підлягали розмежуванню на всіх стадіях процесу.

Судді мали призначатися пожиттєво, вважалися незмінюваними (окрім випадків загальної реорганізації судової системи), вільними й незалежними в здійснюванні своїх обов’язків. Усі чиновники судового стану, окрім службової присяги, мали присягнути непорушно додержуватися конституційних законів. Передбачалося окремим законом урегулювати відповідальність за судові помилки.

Судовим органам не дозволялося ставити під сумнів закони, видані у належному порядку. Натомість під час судового розгляду вони могли судити про силу адміністративних розпоряджень. Окрім того, закріплювалося право судового оскарження в адміністративному суді розпоряджень і заходів адміністративної влади. Компетенція та склад цього суду, а також порядок адміністративного судочинства мали визначатися спеціальним законом.

Проголошувалася обов’язковість суду присяжних у кримінальних справах, де закон передбачав застосування тяжких покарань, у справах про злочини і кримінальні проступки політичного характеру та у справах друку.

Закріплювався принцип публічності судового розгляду, винятки з якого могли встановлюватися лише законом.

Окремим конституційним законом визначалися основи правового статусу імперського суду, призначенням якого було вирішення компетенційних та інших спорів між органами влади, зокрема між судовою та урядовою владою, а також спірних питань публічного права. Імперський суд міг прийняти справу до свого провадження; відмовити у прийнятті справи, що виключало подальше звернення до будь-якої інстанції; передати справу на розгляд звичайних судів або органів виконавчої влади, які не мали права відмовитися від розгляду.

Місцем перебування імперського суду було визначено Відень. Також передбачалося, що склад суду призначається імператором з кандидатів, запропонованих райхсратом.

Утім, конституційний закон лише окреслював засади функціонування імперського суду, зазначаючи, що організацію цього суду, порядок судочинства й виконання його рішень точніше визначить спеціальний закон.

Отже, конституційні засади організації судової влади в Австрії, зокрема в Галичині й Буковині, були стисло задекларовані в Конституції 1849 р. і докладно сформульовані в 1867 р. Згідно з конституційним законом про судову владу від 21 грудня 1867 р. відбулася судова реформа, яка привела до подальшої уніфікації судоустрою в Австрії.

Правову основу формування й розвитку судової влади складали також закони австрійського райхсрату, зокрема видані в період реформування судових органів патенти та декрети імператора, розпорядження департаменту (міністерства) юстиції тощо.

Окремо слід зазначити, що в Австрійській імперії та Австро-Угорській монархії значний вплив на судівництво, передусім на судочинство, мали кодифіковані акти.

Так, першим кроком до уніфікації кримінального судочинства в усіх австрійських землях стала «Терезіана» (Constitutio Criminalis Theresiana) — кодекс кримінального права і процесу 1768 р. В Галичині він діяв саме в частині процесуального права.