Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Згодом у процесі конституційних реформ коронним краям була надана певна автономія, уособленням якої стали в 1861–1914 рр. крайові сейми в Галичині та Буковині (як законодавчі органи) та крайові комітети (як виконавчі органи).

Закарпаття не становило в складі Угорського королівства окремої адміністративно-територіальної одиниці і підпорядковувалося владі пожонського намісника. В межах цього намісництва українці (русини) становили більшість населення Ужанської, Бережанської, Угочанської та Марамароської жуп (угорською — комітати Унґ, Берег, Угоча і Мараморош). Представниками влади в жупах були наджупани, які мали політичні та представницькі функції, і піджупани, які підпорядковувалися наджупанам і керували адміністративно-поліцейським апаратом.

У 1849 р. після придушення угорського повстання делегація від Закарпаття звернулася до імператора з проханням, щоб в Угорщині були вирізнені дистрикти за національною ознакою. Вже наступного року було утворено відносно автономний Руський дистрикт із центром в Ужгороді. Водночас активно обстоювалася ідея об’єднання Закарпаття з Галичиною в одне «Руське воєводство», яку, однак, реалізувати не вдалося. З утворенням двоєдиної Австро-Угорської монархії Руський дистрикт було скасовано, і 1867 р. Закарпаття знову опинилося під владою Угорщини.

Організація влади, зокрема й судової, на західноукраїнських землях тривалий час визначалася одноосібними актами імператора в дусі освіченого абсолютизму. Розвиток австрійського конституціоналізму почався лише в процесі революційних подій 1848 р. Після кількох анонсованих, але не реалізованих конституційних проектів 4 березня 1849 р. було оприлюднено октройовану конституцію Франца-Йосипа І Габсбурга (т. зв. Ольмютцьку Конституцію), 12-й розділ якої присвячувався судовій владі. Встановлювалося, що судову владу можуть здійснювати лише державні суди, а патримоніальні (феодальні) суди не повинні існувати. Закріплювалися принцип незмінюваності суддів, відкритість і усність судочинства, можливість оскарження вироків у кримінальних справах, застосування суду присяжних для розгляду найважливіших кримінальних справ, перелік яких мав бути встановлений окремим законом. У параграфі 106 Конституції передбачалося утворення найвищого державного суду, який мав бути третейським судом у спорах між державою та окремими коронними краями, а також виступати найвищою інстанцією у справах про порушення політичних прав і слідчою та найвищою судовою владою у разі звинувачення міністрів і їх заступників та у разі замаху на імператора, зради держави або краю[573].