Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Справ було так багато, що голови військово-окружних судів влаштовували в місцях діяльності тимчасових військових судів паралельні засідання. Такі засідання було, зокрема, відкрито в листопаді 1907 р. у Катеринославі і Єлисаветграді[563] (а інколи в Катеринославі працювали і три військових суди одночасно[564].

А начальство настійливо вимагало прискорити розгляд справ. У відповідь на одну з таких вимог у липні 1908 р. голова Одеського військово-окружного суду генерал-лейтенант А. Н. Ніщенков пояснював повільність у діяльності суду «значним і безперервним надходженням справ з Катеринославського і Севастопольського районів, так що на час закриття тимчасових військових судів у Катеринославі і Севастополі… уже накопичується значна кількість нових справ, які доводиться переносити на наступну сесію суду». Тому генерал пропонував заснувати в зазначених містах тимчасові відділення військового суду, «з тим, щоб головуючі в цих пунктах військові судді змінювалися кожні три місяці». У зв’язку з цим Ніщенков просив посилити склад військово-окружного суду[565].

Вироки військових судів характеризувалися винятковою суворістю, а часто — і відвертою жорстокістю. За 168 справами стосовно цивільних осіб, переданими в 1906–1907 рр. генерал-губернатором В. О. Сухомлиновим до Київського військово-окружного суду, 157 осіб було засуджено до смертної кари і 146 — до каторги[566]. Військово-окружні суди держави в 1908–1909 рр. засудили до смерті 3426 осіб[567]. Близько 40 % загальної кількості цивільних осіб, які пройшли через військово-окружні суди за період з червня 1907 р. до липня 1914 р., було засуджено до найсуворіших видів покарання — смертної кари і каторжних робіт[568].

Офіційних даних про число засуджених військово-польовими судами в 1906–1907 рр. немає. За неповними даними, за 8 місяців існування ці суди засудили до смертної кари 1102 особи, до інших покарань — 145[569]. Нерідко осіб піддавали тортурам, щоб отримати потрібні свідчення і зробити злочин «очевидним»[570].

Політика стосовно військових судів мала найсерйозніші наслідки для всього особового складу відомства: багато хто з кращих суддів, не бажаючи бути іграшкою в руках властей і не чекаючи офіційної пропозиції про звільнення, йшли самі. Від 1905 р. і до березня 1907 р. з військово-судового відомства звільнилося 155 осіб, або майже 30 % всього складу. Заповнити вакансії виявилось нелегко, адже в деяких офіцерів, які закінчували Військово-юридичну академію, з’явилось прагнення уникнути служби, до якої вони себе готували (наприклад, у 1905 р. понад 41 % випускників ухилилися від військово-судової діяльності). Найбільший відсоток припадав на Одеський військовий округ: за три роки звідси вибуло чинів військово-судового відомства понад 60 %. Така цифра є закономірною, оскільки військами округу командував у цей час відомий реакціонер барон О. В. Каульбарс, який проводив щодо судів дуже жорстку лінію, незмінно вимагаючи винесення максимальної кількості смертних вироків. Залишалися служити в військових судах здебільшого люди безпринципні, ні до чого іншого не придатні, жорстокі, бездумні виконавці[571].