Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
— Як це віднині? — сказав Жан–Поль. — Наскільки мені відомо, одягненими ми спали вже вчора.
— Повторюю: щоб бути завжди напоготові, — сердито відповів капітан де Тревіль. — Нумо ж, панове, вперед.
Вони продовжили свою подорож, але велику відстань цього дня вже не подолали, бо не були в хорошій формі. Коли вони проминули Ліон, рушили далі на північ долиною ріки Сони, яка неподалік впадає до Рони, і коли землю окрили сутінки, зупинились на ночівлю в містечку Віль–франш, де на них чекала ще одна несподіванка.
Коли після скромної вечері в заїзді «У півня» Петрові приспічило вийти на хвилинку надвір, капітан де Тревіль доручив одному з кадетів, мовчазному здорованеві на ймення Антуан, щоб той супроводив в’язня з оголеною шпагою в одній і з зарядженим пістолем у другій руці. Але Антуан надумався скористатися цією прогулянкою на свіже повітря так само, як збирався нею скористатися Петр, отож він вивільнив праву руку, запхнувши оголену шпагу під ліву пахву, і став під пліт поруч із Петром. Раптом запанувала темрява і все зникло, а коли Петр знову отямився, то вже не стояв під плотом, а лежав з пов’язкою на голові на ліжку, вкритому соломою, в кімнаті, яку капітан де Тревіль наказав приготувати для себе і своїх людей у заїзді.
— Що сталося? — запитав він капітана, що сидів біля нього на низенькому триногому ослінчику, яким користуються доярки.
— За неповну добу це був другий випадок, коли ми не змогли вберегти вас, пане де Кюкан, — відповів капітан. — Незнайомий чоловік ударив вас ножакою, а Антуан, який замість того, щоб стояти біля вас із шпагою в руці, саме мочився, зміг вистрелити в нього з пістоля, коли вже ви лежали без тями; небагато бракувало, щоб і він дістав по довбешці. — Капітан де Тревіль помовчав, а тоді додав: — Хірург, який вас оглядав, сказав: ви пережили це лише завдяки тому, що у вас залізний череп.
— Краще б він не був залізним, — мовив Петр. — Усе це могло бути вже позаду.
— Розумію вашу гіркоту, пане де Кюкан, — зауважив де Тревіль. — Мені соромно, і я вже навіть не наполягаю, аби ви дали мені чесне слово, що не спробуєте втекти.
— А я дам вам це чесне слово, — перепинив його Петр. — Уже не хочеться боротися за життя. Мені це набридло.
— Розумію, починає приїдатися, що хтось весь час намагається відтяти вам голову, — погодився капітан де Тревіль. — Учора вам готували сокиру, а сьогоднішній харцизяка мав за поясом різницького ножа. Ви можете встати?
— Так, — відповів Петр. — А навіщо?
— Бо цей мерзотник, мабуть, уже отямився, — пояснив капітан. — І не виключено, що від нього ми дізнаємось про цікаві речі.
Він допоміг Петрові встати і, взявши ліхтар, повів його коридором, у якому чатували кадети Гастон і Арманд, до комірки без вікон, де зберігали віники і різний мотлох. Там, на розстеленій кінській попоні, лежав, тяжко дихаючи, темноволосий парубок.
Капітан де Тревіль подав Петрові кинджал.
— Це ваше діло, — сказав він. — Приставте йому кинджал до горла, і нехай він видасть вам місце свого rendez–vous[36] із негідником, який його найняв і якому мав передати вашу відтяту голову. А ми вже якось туди доберемось.
Петр нахилився над пораненим, на обличчі якого з’явився вираз смертельного жаху, і всадив йому кинджал у серце.
— Ви збожеволіли? — скрикнув капітан де Тревіль. — Навіщо ви закрили йому рота?
— Бо він не мав що нам видати, — пояснив Петр і, витягнувши лезо із тіла молодого чоловіка, витер його полою куртки молодика, а тоді повернув кинджал капітанові. — Цим наймачем убивців, які пробували відправити мене на той світ, був він сам. Мабуть, у нього кінчилися гроші, тому він мусив особисто взятися за діло.
Петр відвернувся від тіла молодого плейбоя Маріо Паккйоне і, зціпивши зуби, щоб погамувати шалений головний біль, помаленьку пішов геть.
— Але ваше чесне слово, що ви не пробуватимете втекти, залишається дійсним, — зауважив капітан де Тревіль.
— Я його дав на кілька хвилин раніше, — сказав Петр. — Але нічого не вдієш, це моя помилка і забрати його назад я не можу.
Він знову ліг на своє ліжко і спав до ранку, мов убитий.
Оскільки молодий плейбой Маріо Паккйоне остаточно випав із гри й оскільки Петр Кукань пам’ятав про своє чесне слово, що не пробуватиме втекти, ескорт без жодних ускладнень доїхав до Парижа, точніше, до паризької брами святого Антонія, а звідти до Бастілії, розташованої поруч; капітан де Тревіль, щасливий, що завершив трикляту мандрівку, яка спочатку видавалася йому та його кадетам легкою прогулянкою, передав в’язня та його речі каштелянові Бастілії і, перш ніж зникнути — як він уважав — із Петрового життя, потиснув його руку.
36
Зустріч (фр.)