Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
Уявлення, що нещасний в’язень, для якого кат саме розжарював кліщі, надавав панові де ля Прері особисту аудієнцію, вельми розважило елегантне панство, яке стежило за допитом, отож катівню знову сповнив стриманий сміх товариства. На це гнівно озвався юний король, тепер уже зовсім не знуджений, а навпаки, червонолиций хлопець.
— З чого ви смієтеся? Адже цей пан зовсім не смішний, навпаки, це справжній мужчина, такий як має бути!
— Не лізьте у справи, яких не розумієте, cip, — сказала королева–регентка різким свистячим тоном. — Ще раз озветесь, і я відішлю вас за двері. І попросите його Еміненцію дати вам по задкові на три удари більше. — Вона повернула свою лорнетку до Петра. — То що, пане де Кюкан? Ви сказали про якусь аудієнцію, що ви буцімто надавали панові де ля Прері. Про що йшлося на цій аудієнції?
— На аудієнції, — відповів Петр, — я пояснив панові де ля Прері, що справжній сенс і мета моєї спроби відродити турецьку військову велич полягає в тому, щоб помирити християнські народи, які ворогують між собою. Такою є моя політика, якій я дав поштовх, ставши першим радником його величності турецького султана. А оскільки зараз панує мир, а не війна, я не розумію, чому мене, чесного громадянина й високого сановника Османської імперії ув’язнили на землі Франції і чому за мою політичну активність мене допитують у катівні, проти чого я рішуче протестую.
— Ви мандрували по землях Франції як чесний громадянин і високий сановник Османської імперії? — запитала королева–pere нтка.
— Зовсім ні, мадам, — відповів Петр. — Я подорожував по Франції інкогніто.
— Так, так, інкогніто, — сказала королева–регентка, трішечки мовби засмучена, похитуючи головою, прикритою вдовиним очіпком. — І в цьому ваше лихо, пане де Кюкан. Офіційний візит одного з найвищих сановників Османської імперії ми прийняли б із усіма належними почестями; але як ми можемо вітати з почестями підозрілого чужинця, який тиняється по нашій країні переодягнений то моряком, то жебрущим ченцем, то бідним шляхтичем, що навіть слуги не має? Ми не повинні знати, хто ви такий, пане, і не повинні вірити оманливій пам’яті пана де ля Прері, якому здається, що він упізнає в вас того високого турецького сановника. Пане де ля Прері…
Шевальє де ля Прері знову підійшов своїми pas du courtisan.
— Маю честь бути до послуг вашої величності, — сказав він, глибоко вклоняючись.
— Чи ви цілком певні, що той високий турецький сановник, про якого ви казали, і цей молодий чоловік одна і та ж особа?
Шевальє де ля Прері усміхнувся.
— Що таке певність, ваша величність? Ми певні, що є Бог. Певні, що колись умремо. І все. Для нас, людських істот, яким властиво помилятись, більше нема нічого певного. Тому я можу стверджувати, що цей молодий чоловік схожий на того турецького сановника, хоча йому дечого бракує.
— Чого бракує? — поцікавилась королева–регентка.
— Тюрбана, ваша величність, — відповів шевальє де ля Прері. — Той турецький сановник мав на голові тюрбан, тимчасом як цей молодий чоловік має накручене волосся. Головний убір може сильно змінити обличчя людини, майже неможливо з певністю визначити, що той, кого ми рік тому бачили з тюрбаном на голові, тотожний з тим, кого ми бачимо тепер без тюрбана.
— Дякую вам, пане де ля Прері, — сказала королева–регентка. — Ви такий же дотепний, як і старанний.
— Дякую вашій величності за похвалу, яку ваша величність зводила висловити на адресу свого покірного слуги, — відповів шевельє де ля Прері й відійшов своїми pas du courtisan.
— От бачите, пане, — мовила королева–регентка, — ми не знаємо, хто ви, і ця обставина для вас фатальна. Замість протестувати ви б мали дякувати, що ми виявляємо до вашої незнайомої особи таке зацікавлення. І не сподівайтеся, що зможете захиститись судом, ні в якому разі перед судом ви не станете. Ми хотіли б іще знати лише одну дрібничку: якщо ви, як кажете, подорожуєте по цій країні інкогніто, то навіщо ви це робите? З якою метою? Сподіваюся, ви не будете переконувати нас, що робите це задля розваги. То чому ж? Що ви замишляли?
Петр зауважив, що юний король, який у останній частині допиту, після материного окрику, знову збайдужів і замкнувся в собі, тепер знову ожив і випростав безвільно похилену спину.
— Не бачу, чому б я мав приховувати те, що знають майже всі, — відповів Петр поволі й виразно. — Я мав намір убити кардинала Джованні Гамбаріні.
Панство заворушилось від хвилювання, а юний король, почервонівши, притиснув до вуст праву руку, стиснуту в кулак. Королева–регентка негайно покарала його за це гучним ляпасом.