Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6057-8
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна». Краткое содержание книги:
Хтось повинен стояти за всім цим, але хто?
Я зіп’явся на ноги, порозмахував руками і потягнувся. Займаючись цим, я швидко оглянув місцину. Ми знаходилися у піщаному пересохлому річищі, по якому то там, то сям було розкидано жовтогарячі, сірі та сині камені. Кам’яна стіна, на виступі якої застиг сфінкс, круто піднімалася переді мною вгору приблизно на двадцять п’ять футів; інша стіна такої ж висоти знаходилася позаду мене. Праворуч звивався крутий яр, а от ліворуч місцевість була пологішою. У тріщинах та розломах стриміли якісь бур’яни. Поступово западали сутінки. Небо було світло-жовтим, а сонця ніде не було видно. Я чув далеке завивання вітру, але не відчував його. Тут було зимнувато, але не холодно.
Неподалік від себе я побачив камінь завбільшки з гантелю. Два короткі кроки — я досі продовжував розмахувати руками та потягуватися, — і він опинився біля моєї правої ноги.
Сфінкс прочистив горлянку.
— Ти готовий? — запитав він.
— Ні, — відповів я. — Але певен, що тебе це не зупинить.
— Маєш рацію.
У мене виникло непереборне бажання позіхнути — я так і зробив.
— Схоже, тобі бракує належного настрою, — зауважила істота. — Але я все одно починаю: Полум’ям здіймаюсь я із землі. Вітер шарпає мене, а вода батожить. Скоро я наглядатиму за всіма речами.
Я чекав. Минула хвилина.
— Ну? — зрештою запитав сфінкс.
— Що «ну»?
— Ти маєш відповідь?
— На що?
— На загадку, звісно ж!
— Я чекаю. Тут немає запитання, лише низка тверджень. Я не можу відповісти на запитання, якщо не знаю, про що воно.
— Це давня шанована форма загадки. Запитання зумовлюється контекстом. Очевидно, що воно таке: «Що я?»
— З таким же успіхом питання могло б бути: «Хто похований у мавзолеї Ґранта?» Але гаразд. Що це таке? Звісно ж, фенікс — він гніздиться на землі, здіймається в небо з язиками полум’я, летить крізь повітря та хмари до далеких висот...
— Неправильно.
Посмішка істоти стала блякнути.
— Стривай, — сказав я. — Відповідь не неправильна. Вона підходить. Можливо, це не та відповідь, яку ти хотів почути, але вона задовольняє всі вимоги.
Звір похитав головою.
— Це я уповноважений визначати правильність відповідей. Вирішую тільки я.
— Тоді ти ошуканець.
— Я не такий!
— Я випив пів фляги. Вона наполовину повна чи наполовину порожня?
— І те, й інше.
— Правильно. Тут так само. Якщо підходить більше, ніж одна відповідь, ти повинен враховувати їх усі. Це як з хвилями й часточками[19].
— Мене такий підхід не влаштовує, — виголосив сфінкс. — Це відкриває двері для двозначностей. Так можна зіпсувати загадки.
— Я в цьому не винен, — відповів я, стискаючи та розтискаючи кулаки.
— Однак ти порушив справді цікаве питання.
Я рішуче закивав головою.
— Але правильною має бути лише одна відповідь.
Я знизав плечима.
— Ми живемо далеко не в ідеальному світі, — виголосив я.
— Гм.
— Можемо сказати, що все завершилося нічиєю, — запропонував я. — Ніхто не виграв, і ніхто не програв.
— Мені це видається естетично неприємним.
— А у багатьох інших іграх такий результат вважають прийнятним.
— А ще я доволі голодний.
— Ось правда і випливла на чисту воду.
— Проте я не хочу бути безчесним. Я служу правді на свій манір. Згадавши про нічию, ти підказав мені можливі шляхи до розв’язання нашої проблеми.
— Добре. Радий, що ти розумієш...
— Хай буде додатковий матч. Загадай мені свою загадку.
— Це якось по-дурному, — відповів я. — Я не знаю жодних загадок.
— Тоді раджу хутко придумати одну. Бо це єдиний для нас спосіб зійти з мертвої точки. Інакше я оголошу, що ти програв.
Я помахав руками і зробив кілька глибоких присідань. Усе тіло неначе палало вогнем. А ще я відчував, як до мене повертається сила.
— Добре, — сказав я. — Добре. Зажди хвильку.
Що за чорт...
— Що це — зелене, а потім червоне і все кружляє, кружляє, кружляє?
Сфінкс двічі блимнув і насупив брови. Я витратив цей час на кілька додаткових вдихів, а ще побігав на місці. Полум’я вщухало, голова проясніла, а пульс вирівнявся...
— Отже? — сказав я за кілька хвилин.
— Я думаю.
— Можеш не поспішати.
Я трохи побоксував з тінню. Виконав кілька статистичних обчислень. На той час небо вже потемнішало і праворуч від мене замиготіло кілька зірок.
— Ем-м, не хотілося б тебе квапити, — сказав я. — Але...
Сфінкс фиркнув.
— Я ще думаю.
— Може, нам варто встановити обмеження по часу?
— Я вже скоро.
— Не заперечуватимеш, якщо я відпочину?
— Вперед.
Я витягнувся на піску, заплющив очі і, перш ніж заснути, пошепки наказав Фракір охороняти мене.
Прокинувся я від холоду, світла, що било в очі, та вітру, який дмухав в обличчя. Мені знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти — уже ранок. По ліву руку від мене небо світліло, а по праву тьмяніли зорі. Мене мучила спрага. А ще голод.
Я потер очі. Зіп’явся на ноги. Знайшов гребінець, провів ним по волоссю і глянув на сфінкса.
— ...кружляє, кружляє, кружляє, — бурмотів він.
Я прочистив горлянку. Жодної реакції. Звір дивився повз мене. Я замислився, чи зможу непомітно змитися...
Ні. Пильний погляд ковзнув на мене.
— Доброго ранку, — весело сказав я.
Сфінкс коротко скрипнув зубами.
— Гаразд, — сказав я, — ти думав значно довше за мене. Якщо ти й досі нічого не придумав, я не бачу потреби грати далі.
— Мені не до вподоби твоя загадка, — зрештою вимовив сфінкс.
— Мені шкода.
— Яка відповідь?
— Ти здаєшся?
— Я мушу. Яка відповідь?
— Зажди, — сказав я, піднявши руку. — Подібне треба робити у належному порядку. Спершу скажи відповідь на своє запитання, а тоді я повідомлю відгадку на своє.
Істота кивнула.
— Здається, це справедливо. Згода. Вежа Чотирьох Світів.
— Що?
— Відповідь. Вежа Чотирьох Світів.
Я згадав Мелманові слова.
— Чому? — запитав я.
— Вона стоїть на перетині світів чотирьох стихій, полум’ям здіймається вона із землі, вітер її шарпає, а вода батожить.
— А як щодо того, ніби вона наглядатиме над усіма речами?
— Це може стосуватися як краєвиду, що відкривається з неї, так й імперіалістичних задумів її господаря. Або це і про те, і про інше.
— Якого ще господаря?
— Не знаю. Ця інформація не є необхідною для відповіді.
— А все ж, звідки ти дізнався про цю загадку?
— Від мандрівника, кілька місяців тому.
— Чому з усіх відомих тобі загадок ти обрав саме цю?
— Я застряг з нею, отже, вона гарна.
— Що сталося з мандрівником?
— Він пішов своїм шляхом нез’їдений. Він розгадав мою загадку.
— У нього було ім’я?
— Він не назвався.
— Опиши мені його, будь ласка.
— Не можу. Він був добре закутаним.
— І він більше нічого не казав про Вежу Чотирьох Світів?
— Ні.
— Гаразд, — кивнув я. — Гадаю, я піду звідси, наслідуючи його.
Я повернувся і зібрався йти до схилу праворуч від мене.
— Зажди!
— Що? — запитав я.
— Твоя загадка, — наголосив сфінкс. — Я сказав відгадку до своєї. Тепер твоя черга розказати мені, що це: зелене та червоне і все кружляє, кружляє, кружляє?
Я зиркнув вниз і оглянув землю. О, так, він тут — мій камінь у формі гантелі. Я зробив кілька кроків і став біля нього.
— Жаба в «Квізінарті»[20].
— Що?
М’язи на плечах сфінкса напружилися, щілинки очей звузилися, а назовні вилізло безліч зубів. Я промовив кілька слів до Фракір і відчув, як вона заворушилася, коли я присів і схопився правицею за камінь.
19
Натяк на теорію корпускулярно-хвильового дуалізму, запропоновану Луї де Бройлем. Його гіпотеза полягає в тому, що будь-яка елементарна частка має хвильові властивості, а будь-яка хвиля має властивості, характерні для частинки.
20
«Квізінарт» (Cuisinart) — американський бренд кухонної техніки, що спеціалізується на виготовленні кухонних комбайнів (власне, саме з них і почалася історія брендуу 1971 році).