Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів
- Автор: Шивельбуш Вольфґанґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-48-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, що цікавляться глобальними питаннями розвитку людства.
ISBN 978-966-521-678-0 (Ніка-Центр)
ISBN 978-617-7192-48-9 (Видавництво Анетти Антоненко)
© Carl Hanser Verlag, München, 1980
© Переклад. Ю. Прохасько, Т. Цимбал, 2016
© Наукова редакція. Т. Цимбал, 2016
© Видавництво «Ніка-Центр», 2016
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2016
Завдяки високій поживності й низькому вмісту алкоголю пиво від світанку історії вважали за «добрий» алкоголь, на противагу міцнішим напоям, на кшталт горілки. Де владарює пиво, там люди вдоволені, ситі й щасливі. Те знамените зображення всього суспільства, що його Вільям Гоґарт подає на своїй відомій гравюрі «Пивна вулиця» (с. 173), перегукується і з цим портретом шанувальника пива Мартина Енґельбрехта. В оригінальному підписі читаємо:
«Бальзаме для душі моєї, пора коли надходить літня,
Кого ж, як не тебе, волію я понад напоєм іншим?
Адже, коли помірно пригубити, розум ти мені не тьмариш»
Яким повсюдним було пиво аж до XVII, ба навіть подекуди ще й у XVIIІ столітті, найкраще можна усвідомити, пригадавши, що зазвичай сніданок складався з пивного супу, забутої сьогодні страви. Ще наприкінці XIX сторіччя в сільських місцевостях Німеччини готували такий суп. Саме з того часу походить цей рецепт, позначений уже, щоправда, неабиякою вишуканістю: «Увілляти пиво до риночки і розігріти на вогні; тоді розбити в інший горщик декілька яєць, докласти шматок масла до гарячого пива, домішати невеличку кількість холодного пива, щоб остудити суміш, відтак вилити її на яйця, трохи посолити і відтак збити все разом, щоб запобігти зсіданню. Після цього покраяти булку, білий хліб чи якийсь інший добрий хліб і залляти його супом. За бажання можна посолодити цукром».
Іще в ХІХ сторіччі пивоваріння, як і забиття худоби чи випікання хліба, було частиною хатнього господарства. Малюнок Джорджа Крукшенка (вгорі) подає зображення такої домашньої броварні на подвір’ї. Порівнявши розміри барил із тими, що бачимо на зображенні броварні ХVІ сторіччя Йоста Аммана (праворуч), пересвідчимося, як мало змінилося за ті три сторіччя
Про те, якими незвичними для смакового сприйняття, вихованого на повсюдності пива, мали видаватися гарячі напої, добре й виразно свідчить фрагмент із листування герцогині Єлизавети-Шарлоти Орлеанської. Ця герцогиня німецького походження, відоміша під іменем Лізелота фон Пфальц, нарікає на смак трьох новомодних напоїв при Версальському дворі: «Чай видається мені гнилим сіном, кава — кіптявою або насінням люпину, а шоколад мені засолодкий, тож я їх не витримую, від шоколаду в мене болить шлунок. Чого мені кортить — то це доброго кухля холодного пива або доброго пивного супу, від яких у мене немає болів у шлунку».
Пиво, а згодом горілка аж до ХІХ століття були неодмінними складовими раціону європейських армій. Із одного Валенштайнового розпорядження 1632 року (вгорі) випливає, що денний раціон ландскнехта складався з двох фунтів хліба [бл. 900 г], фунта м’яса [бл. 450 г] і чотирьох пінт пива [бл. 2,3 л]. Неодмінну присутність пива у військовому житті видно й на зображенні обозу десь кінця ХVІ століття: три величезні діжки пива займають аж цілу ліву третину малюнка
Поряд із харчовою саме ритуальна функція алкоголю є тією, що, на нашу думку, спричинилась до його надмірного споживання в доіндустріальних суспільствах. Ритуали пиття й досі надзвичайно стійкі. Пити до когось, пити за чиєсь здоров’я, зобов’язання відповісти келихом на келих, пиття на брудершафт, змагання, хто кого переп’є, тощо — усе ще є тими діями та зобов’язаннями, яких невимовно складно уникнути. Незрівнянно обов’язковіші вони були в раніших суспільствах. Пияки доводили себе до стану цілковитого сп’яніння, що не тільки був наслідком вжитого алкоголю, а й мав психічну природу: шал перепити один одного в товаристві.
Аж до кінця ХVІІ сторіччя власницями пивних шинків нерідко були жінки. Це нагадує нам про домашнє походження броварні. Особливо в Англії «Ale Wives» (шинкарки) стали важливими фольклорними персонажами — як, приміром, така-от Елінор Раммін, чий портрет з’явився на обкладинці книжки, яку їй присвятив придворний поет Генриха VІІІ, Скелтон