Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів
- Автор: Шивельбуш Вольфґанґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-48-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, що цікавляться глобальними питаннями розвитку людства.
ISBN 978-966-521-678-0 (Ніка-Центр)
ISBN 978-617-7192-48-9 (Видавництво Анетти Антоненко)
© Carl Hanser Verlag, München, 1980
© Переклад. Ю. Прохасько, Т. Цимбал, 2016
© Наукова редакція. Т. Цимбал, 2016
© Видавництво «Ніка-Центр», 2016
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2016
Кава, чай і шоколад вабили придворне товариство ХVІІ—ХVІІІ століть не просто як екзотичні напої, а й як нагода показати себе. З портрета мадам Дюбарі пензля Декрьоза бачимо, що вишуканий сервіз і маленький служник-мавр були для аристократичного смаку фактично важливіші за самі напої
Придворно-аристократичні товариства додають пиття кави до своєї культури розкоші, мов іще одну прикрасу. Кава стає такою самою модою, як і китайські речі чи хлопчаки-маври, яких утримують у почті, мов кімнатних песиків. Фактично для придворної культури важив не так сам напій, як форми насолоди ним, оті нагоди виставити напоказ елегантність, грацію і претензійність, які вона пропонує. Порцеляновий посуд, виготовлений при дворі спеціально для споживання кави, і є головним героєм цієї історії — так само як за абсолютизму все визначають форми придворної церемонії. Форма витісняє зміст.
За доби рококо вельми полюбляли одягатися й оточувати себе предметами в орієнтальному стилі. Цей маскарад поширювався і на китайський «порцеляновий покій», і на маленьких прислужників-маврів, і так само на новомодні напої. Ця мода заходить так далеко, що, як бачимо з гравюри Данієля Ходовєцького, дехто, аби випити кави, навіть спеціально зодягається в «належний» стрій
Цілком інакше, ба навіть радикально протилежно, трактує каву тогочасне міщанське суспільство. Не форма, а сама річ, напій, перебуває в осерді зацікавлення. Сама річ, себто конкретні фізіологічні властивості й впливи, які приписують каві. Якщо подати всі ті властивості, що їх тоді сподівалися знайти в каві, вимальовується пречудовий строкатий перелік чеснот, незрідка вельми суперечливих. Ось невеличкий витяг: кава допомагає при здутті, зміцнює печінку і жовчний міхур, приносить полегшення при водянці, очищує кров, заспокоює шлунок, збуджує апетит, але може його і притлумлювати, сприяє бадьорості, але може накликати й сон, гарячі темпераменти охолоджує, натомість холодні натури зігріває тощо. Одне слово, в каві вбачають панацею. Немає такого позитивного ефекту, якого б їй не приписували. Якщо ж прочесати ці хащі, шукаючи властивостей, що їх називають найчастіше, залишаться дві: тверезість і протверезіння. І в медичній літературі, і в сприйнятті загалу XVII—XVIII сторіч каву передовсім сприймають як протверезний напій, на противагу відомим досі алкогольним трункам. Міщанство схилку XVII сторіччя вітає каву як велику протверезницю. Глузд і підприємливість особи, що п’є каву, протиставляють сп’янінню, неспроможності й лінощам пияка, найвиразніше в текстах із пуританської Англії XVII століття. «Доведено, що кава витверезвлює народи, — стверджує Джеймс Говел 1660 року. — Якщо раніше ремісники та помічники купців уже на сніданок пили ель, пиво і вино, спричиняючи тим потьмарення в голові й неспроможність до поважних справ, то тепер вони призвичаїлися до цього збадьорливого міщанського трунку».
Озираючись назад: значення алкоголю до XVII століття
Сьогодні ледве можемо уявити ключову роль, яку відігравав алкоголь, доки гарячі неалкогольні напої — кава, чай і шоколад — не посіли своє місце в європейському раціоні. Він був засобом насолоди і харчем водночас. Середньовічні люди впивалися вином і пивом, особливо в тоді ще вельми численні свята (в Парижі, скажімо, ще 1660 року налічували 103 свята), церковні освячення, весілля, хрестини, похорони, «сині понеділки»[8] тощо. Та й у будні пиво й вино були звичними складниками їжі.
До того як до Європи завезли картоплю, пиво, поряд із хлібом, є переважною поживою щонайширших мас населення Центральної та Північної Європи. «Декотрі живляться цим напоєм радше, ніж їжею, — пише 1551 року Йоган Бретшнайдер, інакше званий Плакотомус, маючи на увазі не пропащих пияцюг, а пересічне населення. — Його потребують люди обох статей і будь-якого віку, і здорові, й немічні». Кожна англійська родина в другій половині XVII століття, тобто коли кава якраз починає поширюватися у вищих колах, споживає коло трьох літрів пива на особу щоденно, що стосується і дітей. У цей час пивоваріння — хоча вже існують і великі броварні — ще так само є частиною кожного хатнього господарства, як і випікання хліба чи забій худоби, і належить до обов’язків господині.
8
«Синіми понеділками» називають понеділки після свят, коли після розваг доводиться братися до роботи в стані важкого похмілля.