У підводних печерах
- Автор: Росоховатский Игорь Маркович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «У підводних печерах». Краткое содержание книги:
аквалангістів, що раніше провадили тут обстеження, та масового загину риби. З судна спускають
батискаф… Про те, як було розгадано таємницю бухти, розповідається в гостросюжетній повісті “У
підводних печерах”.
У збірнику також вміщено фантастичні оповідання: “Ціна золота”, “Таємниця професора
Кондайга”, “Море вирує в нас”, “Пірат”.
— А Мудреця і його родичів нащо кривдите? — кивнув на восьминога Валерій. — Може, це ще один, морський, собака.
Він зустрівся з Мудрецем очима і замовк. Йому здалося, що в очах тварини світилася ненависть. Ніби восьмирукий бранець прислухався до їхньої розмови і чомусь не схвалював її. Валерій ще раз зиркнув на Мудреця, але на цей раз той навіть не дивився у його бік.
“Здалося”, — подумав Валерій.
Людмила Миколаївна почала випускати дельфінів у море. Вони петляли поблизу “дзвона” і, як вважали обоє — і вона, і Валерій, — залюбки поверталися в басейн.
— Не розумію, що з ними скоїлося. Таке враження, ніби бояться моря, — дивувалася жінка.
Вона спробувала поговорити з ними.
— Ви погано себе почуваєте в морі? Щось болить? — питала.
— Ні, — відповів Пілот.
— Акули?
— Ні.
— Інші тварини?
— Ні, — поспішала відповісти Актриса, не наю.
— Не наю, — просвистів Пілот. Звук “з” ніяк не давався дельфінам, тому деякі слова вони вимовляли по-дитячому, і це зворушувало.
— Ні, чи не знаєш?
— Не наю.
Вона поставила ще кілька десятків запитань, але так нічого й не добилася.
Людмила Миколаївна вирішила, що причина такої поведінки дельфінів криється у якійсь зміні стосунків між ними. Може, причиною цьому навіть сварка. В кожному разі краще не посилати тварин у такому стані на розвідку в ущелину. Доведеться зачекати, поки зміниться їхній настрій.
Валерій охоче допомагав годувати тварин. Це розважало в умовах підводного життя. Коли він уперше приніс рибу, то зразу випустив усю в басейн. Невеличкі рибинки не кинулися врозтіч, а з’юрмилися і плавали по колу одна за одною. Пілот негайно підплив до них і завмер з роззявленою пащею, наче зачарований.
— Треба кидати рибу по одній. А то він, бачите, не наважується розімкнути коло, — засміялася Людмила Миколаївна.
— Не визначить, з якої почати? — усміхнувся Валерій.
— А знаєте, ви майже вгадали… Дельфін намічає жертву в цьому хороводі, та вона відразу зникає, а на її місці з’являється інша. Доки він вагається — хапати чи не хапати йому оцю другу рибинку, з’являється третя, четверта… Ускладнена задача зачаровує хижака, притупляє його реакції. Та варто розірвати оце магічне коло… — Вона взяла довгу палицю, опустила її в басейн, — і дивіться!..
Пролунав низький, мов хрюкання, звук, і рибки одна за одною почали зникати в дельфіновій пащі.
— Цікаво! — вигукнув Валерій.
Людмилі Миколаївні подобалося, що він захоплюється, дивується, і вона поспішила ще підлити масла у вогонь:
— Риби інстинктивно знають про силу оборонного строю і часто використовують його. Та ось що найдивовижніше… Згадайте про чарівну силу танка в казках. Там дівчата теж ходять по колу, щоб злий чаклун чи відьма не могли вибрати жертву… Дивний збіг, чи не так?
У Валерія набралося стільки цікавих записів, що їх могло б вистачити на десятки заміток для куточка “З життя тварин”. Він вважав себе щасливою людиною і не раз дякував Славкові, що той дозволив оселитися у “дзвоні”.
Спати лягали, коли там, нагорі, наставала ніч, хоча їм не завжди хотілося спати саме в ці години. Втрачалося відчуття часу. Тому за порадою лікарів у підводному будиночку встановили мініатюрні апарати електросну із записами біострумів засинаючої людини. Досить підключитися до апарата — і одразу тебе зборює сон. Апарат можна було використати й тоді, коли в серце закрадався смуток. Щоб збутися його, в апарат закладали плівку із записом бадьорого настрою.
На “ніч” акваріум з восьминогом накривали сіткою, щоб Мудрець не подорожував по “дзвону” сам.
Якось Валерія розбудив тривожний свист дельфінів. Журналіст швидко схопився, накинув халат. Двері в коридор були прочинені. У дельфінарії — теж.
Увімкнув світло. Дельфіни були в протилежному кутку і враз повернули до нього голови. В їхніх очах — панічний страх. Чому б це? Адже в басейні нікого більше нема…
В коридорі залунали квапливі кроки Людмили Миколаївни. Вона стурбовано запитала: