Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
Голосу листів він більше не чув. «Пробачте, — подумав він. — Я зробив усе, що міг. Це не моя провина...»
Що тепер? Щонайменше, тепер він міг забрати з кабінету свою скриньку. Він не хотів, аби вона згоріла. Деякі хімікати, які там зберігалися, було б непросто знайти знову.
У кабінеті було повно диму, але він таки витягнув скриньку з-під столу, і тут зауважив на вішалці свій золотий костюм. Його теж треба забрати, чи не так? Таку річ не можна лишити на поталу вогню. А по скриньку можна буде повернутися ще раз, еге ж? Адже костюм... костюм необхідний.
А от Підкажи ніде не було й сліду. Він не міг не втекти, чи не так? Коти ж завжди тікають з тонучих кораблів? Чи то щурі? А хіба коти не йдуть слідом за щурами? Хай там як, дим пробивався крізь паркет і стікав крізь щілини у стелі, й стирчати тут не було жодного сенсу. Всі можливі місця він уже обшукав; немає сенсу затримуватися там, де тобі на голову може звалитися тонна палаючого паперу.
Це був хороший план — але він провалився, коли Мокр побачив кота внизу, у вестибюлі. Кіт подивився на нього з цікавістю.
— Підкажи! — скричав Мокр.
Він тут-таки про це пошкодував. Надто дурне ім’я, щоб кричати його в палаючій будівлі.
Кіт знову поглянув на нього і потрюхикав геть. Мокр із прокляттями кинувся за ним і встиг помітити, як той зник у підвалах.
Коти ж тямущі звірі, чи не так? Можливо, там був інший вихід... має бути...
Коли над головою почувся тріск, Мокр навіть не підняв погляду, а рвонув уперед і вниз сходами, перестрибуючи по п’ять східців за раз. Судячи зі звуку, за його спиною завалилася ціла частина будівлі; повітряний потік із ревінням вкинув у коридор до підвалів жмут іскор, які обпалили Мокрову потилицю.
Що ж, принаймні шляху назад немає. А льохи — там же мають бути люки, камери для вугілля, всяке таке, чи не так? Там має бути прохолодно і безпечно, бо ж це...
...найкраще місце для зализування ран після того, як отримаєш по пащеці повною торбою шпильок, чи не так?
Страшна це штука — уява.
Вона сказала — вампір. А Стенлі вдарив торбою шпильок якогось «великого птаха». Стенлі — мисливець на вампірів, із торбою шпильок. У таке й не повіриш, якщо не бачив його в один із його, за висловом пана Шеляга, «маленьких моментів».
Напевне, вбити вампіра шпильками неможливо...
Саме після такої думки усвідомлюєш, що, скільки б ти не озирався назад, позаду тебе є таке «позаду», яке лишається поза твоїм полем зору.
Мокр притиснувся спиною до холодної кам’яної стіни й ковзав уздовж неї, доки стіна не скінчилася, перетворившись на дверний отвір.
У приміщенні ледь помітним блакитним сяйвом світилася Сортувальна Машина.
Придивившись до сяйва Машини, Мокр роздивився і Підкажи. Той примостився якраз під Машиною.
— Підкажи, ти поводишся дуже по-котячому, — сказав Мокр, вдивляючись у тіні. — Ходи-но до дядечка Мокра. Будь ласка?
Він зітхнув, повісив костюм на дротяний лоток для листів і поліз під Машину. Як ловлять котів? Він ніколи цього не робив. У дідусевих губпервейлерівських псарнях коти не з’являлися, хіба що у вигляді імпровізованої закуски.
Коли він простягнув руку до Підкажи, той притиснув вуха до голови й зашипів.
— Ти що, хочеш тут підсмажитися? — запитав Мокр. — Будь ласка, не дряпайся.
Кіт загарчав, і тут Мокр помітив, що тварина дивиться кудись йому за спину.
— Хороший Підкажи, — промовив він, відчуваючи, як усередині наростає жах.
Це було одне з головних правил дослідження потенційно небезпечних місць: ніколи не відволікайся на котів. І ось зненацька це конкретне місце стало значно потенційно небезпечнішим.
Інше важливе правило стверджувало: не слід повільно обертатися назад. Ти в будь-якому разі тут не сам. І справа не в коті. До біса кота. Це щось інше.
Мокр випростався й обіруч міцно вхопив дерев’яного кілка. «Воно просто в мене за спиною, так? — подумав він. — Це довбане воно просто в мене за довбаною спиною! Де ж іще! Хіба могло бути інакше?»
Відчуття страху було майже таким, як те, що він відчував під час вивчення його черговою жертвою чергового скляного «діаманта». Час дещо сповільнився, всі відчуття загострилися, а в роті з’явився присмак міді.
Не слід повільно обертатися назад. Обертатися назад потрібно швидко.
Він крутнувся, закричав і вдарив. Кілок увіткнувся у щось тверде — неглибоко.